І.М. Спудка

ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

У вітчизняній історіографії однією з набільшх вивчених проблем вважається історія Другої світової війни. Їй присвячені сотні досліджень, опублікована величезна кількість документів і спогадів людей, так чи інакше пов'язаних з цією війною.

Одним з "невідомих" епізодів Другої світової війни можна назвати здійснення культурної політики на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками території.

Німецька окупаційна політика у сфері культури ґрунтувалася не стільки на ставленні творців третього рейху до соціальних проблем, скільки на їхніх поглядах у національному питанні. Традиційна точка зору полягала в тому, щоб після перемоги над більшовизмом встановити союз із відродженою Росією для спільного протистояння капіталістичному світові. Росія у такому випадку залишалась "єдиною і неподільною імперією, хоч і союзною Німеччині". 16 липня 1941 р. рейхсміністр запропонував культурну політику щодо України: "В Україні ми могли б виступити з обіцянками в області культури, які б мали пробудити історичну самосвідомість українців, мали б відкрити університет у Києві і т.д. ..." [1.-С.76].

На українських теренах у перші місяці окупації німецька влада намагалася показати себе "покровителькою" національної української культури. У ряді міст відновили роботу театри, музеї, бібліотеки, наукові установи, почали виходити газети.

У часи німецько-фашистської окупації агресор здійснював не лише терор і тотальне знищення. Національна військова та цивільна адміністрація проводили політику, яка була спрямована на ефективне перетворення України в найбагатшу і найціннішу колонію рейху, а її народу - в джерело дешевих і водночас висококваліфікованих трудових ресурсів.

Згідно з розпорядженням про шкільну освіту у військовій зоні окупації від 8 грудня 1941 р. до навчання допускаються "початкові класи народних шкіл, також сільськогосподарські та лісогосподарські школи; для осіб жіночої статі - курси фахової підготовки по домашньому господарству, ручній праці, охороні здоров'я та гігієні.

Не дозволяється: вищі учбові заклади (університети, технічні вузи), вищі школи (гімназії, ліцеї та рівноцінні загальноосвітні заклади), середні школи (семінарії, загальноосвітні середні школи), професійні заклади (загальні школи з спеціальними планами навчання по певним професіям)" [2.-С.341].

У цивільній зоні управління з початком окупації почали роботу школи, профтехучилища, і в деяких районах були відкриті вищі навчальні заклади. Так, після окупації Дніпропетровської області при обласній управі був створений відділ народної освіти на чолі з професором П.А. Козарем. Відповідно до розпорядження відділу з 1 жовтня 1941 р. розпочали свою роботу школи: тільки в Дніпропетровську до роботи приступила 41 школа, у Широківському районі працювало 47 шкіл, в Апостолівському - 49, Софіївському - 40 [3.-Ф.2443.-Оп.1.-Спр.2.-Арк.153; Спр.2а.- Арк.113; Спр.14.-Арк.1; Спр.15.-Арк.129]. Школи працювали як на платній, так і на безкоштовній основі. Так, в українських школах навчання в перших чотирьох класах було безкоштовним, у 5-м класі вартість навчання складала 10 крб. на місяць, у 6-м - 15, у 7-м - 20, у 8-м - 25, у 9-10-м - 30 карбованців. У школах з російською мовою навчання платня була вище: у перших чотирьох класах - 25 карбованців, у 5-м - 30, у 6-м - 35, у 7-м - 40, у 8-м - 45, у 9-м - 50, у 10-м - 60 карбованців. При цьому діти вчителів, пенсіонерів, репресованих, а також діти в родинах, у яких навчалося більше однієї дитини, по розгляду поданих заяв від платні за навчання звільнялися [4.- С.292].

Відповідно до навчального плану народної школи в 1-7 класах викладалося 16 дисциплін, тижневе навантаження коливалося від 20 до 30 годин [3.-Ф.2443.-Спр.15.- Арк.137].

У лютому 1942 р. "для забезпечення систематичної висококваліфікованої консультації наявних учительських кадрів і з метою підвищення науково- теоретичного рівня й удосконалення практично-педагогічної підготовки їх", [3.- Ф.2443.-Спр.1.-Арк.15] був реорганізований методичний сектор відділу освіти в сектор педагогічної перепідготовки й удосконалення вчителів.

Одне з головних завдань школи полягало у вихованні "фізично здорової людини". Тобто треба було виховати вольову людину, людину з твердим характером. Завдання школи: привчити дитину відповідати за себе, сміло та відверто говорити не лише про свої досягнення, а також про свої недоліки [5.-С.4]. У Запоріжжі в 1941 було відкрито в старій частині міста 19 шкіл (початкові, неповні середні, середні), в новій частині міста - 21, а в 1942 р. відповідно - 18 і 15 шкіл [6.-Ф.Р-1433.-Оп.1.- Спр.243.-Арк.2].

У школах дозволялося використовувати підручники, навчальну та іншу літературу тільки "очищену від більшовицької агітації".

У міській газеті "Нове Запоріжжя" друкувалося багато повідомлень та оголошень щодо умов роботи педагогів в школах. Щоб економити матеріальні ресурси, в класі повинно бути 42 учні, ремонтуванню підлягає тільки те обладнання, яке необхідне. Щоб скоротити кількість топок, навчання проводилося в дві, або три зміни. Якщо температура у класі була менше 15 С, то заняття необхідно припиняти. До посадових обов'язків директорів шкіл відносилося:

вилучати із вжитку комуністичні підручники;

відвідувати уроки вчителів та контролювати їх роботу [7.-С.4].

19 листопада 1941 р. А. Розенберг направив Е. Коху документ, в якому звертав увагу на необхідність дозволити обмежену професійну освіту в спеціальних школах, які повинні були готувати учнів для роботи в сільському господарстві та ремісничих майстернях. Ці вказівки стали фактичною санкцією для дуже обмеженого часткового відновлення нижчої ланки професійної освіти на окупованих територіях України і, зокрема в рейхскомісаріаті. Припускаючи можливість фахового навчання