Початкові професійні школи стали первинною ланкою створюваної нацистами системи професійного навчання молоді. Було відкрито торгові, сільськогосподарські, шляхобудівельні, лісомеліоративні школи, школи садівництва і овочівництва, ремісничі підготовчі школи. Окрім згаданих навчальних закладів, підготовка робітничих кадрів була організована на окремих підприємствах, в навчальних майстернях та на різноманітних вузько профільних професійних курсах.

Ідея дозволити обмежене професійне навчання для місцевого населення мала серед представників фашистської окупаційної адміністрації як прихильників, так і противників. Рейхскомісар України Е. Кох, відомий своїм вкрай ворожим ставленням до всього українського, не зважав навіть на директиви свого безпосереднього шефа А. Розенберга та відкрито саботував рішення останнього, що передбачали певні послаблення в сфері професійної освіти в Україні. Позиція Е. Коха одержувала підтримку багатьох місцевих керівників окупаційної влади. Так, генерал-комісар Дніпропетровська К. Зальцнер був переконаний, що окупаційна адміністрація в Україні цілком може задовольнитися німецькими професійними кадрами, а українці мають бути перетворені на хліборобів та виселені з міст [8.-С.6].

У Дніпропетровську були відкриті залізничний технікум, залізнично-реміснича школа, землевпорядний технікум, індустріальний технікум (об'єднав колишні індустріальні, коксохімічний і автогенно-зварювальний технікуми), фельдшерсько- акушерська школа.

Усі ці заклади працювали на самоутриманні (платня за навчання, організація виробничих майстерень тощо). Напевно, цим можна пояснити те, що, коли в грудні 1941 р. були припинені заняття в школах, університеті (пояснювалося це недостачею палива; відновили вони свою роботу навесні 1942 р.), середні спеціальні навчальні заклади й інститути продовжували свою роботу.

Архівні матеріали зберегли для нас і свідчення іншого ставлення окремих німецьких чиновників до перспективи професійної освіти місцевого населення України. Так, один з керівників зондерштабу "Наука" в Україні Браун у своєму листі до рейхсміністерства Сходу наголошував: "Я не вважаю, що Німеччина має надто великі людські ресурси, щоб посісти німецькими спеціалістами всі пости середньої та вищої ланки. Я схильний бачити в забороні вищої освіти більше негативних, ніж позитивних наслідків" [8.-C.7].

З початку 1942 р. питання про організацію професійної підготовки місцевого населення увійшло в практичну площину. 10 березня 1942 р. в рейхсміністерстві А.Розенберга відбулася нарада, на якій обговорювалася ціла низка проблем, пов'язаних з використанням робочої сили та підготовкою спеціалістів в рейхскомісаріаті Україна, організацією ремісничих майстерень та підготовкою кадрів для них.

Необхідність відновлення професійної освіти розуміло і військове окупаційне командування. В березні 1942 р. начальник оперативного тилу групи армій «Південь» повідомляв до Берліна: "Українці виявляють велику цікавість до шкільної справи, особливо тут цікавляться можливостями відкриття професійних шкіл. Інтенсифікація шкільної діяльності необхідна вже тому, що найближчим часом буде потрібно компенсувати величезні потреби в кваліфікованих робітниках" [9.-ФКМФ.-8.-Оп.1- Спр12.-Арк.112]. Військова адміністрація виявилася більш оперативною в питаннях організації професійного навчання і в підконтрольних їй областях України вже в січні 1942 р. дозволила районним адміністраціям створювати заклади професійної освіти нижчого і середнього рівнів.

Ініціатива у створенні досить розгалуженої, як для того часу, мережі професійних шкіл належала місцевій українській адміністрації. У кінці 1941 р. починається підготовка до відкриття фахових навчальних закладів двох рівнів: дворічних підготовчих шкіл, що забезпечували здобуття неповної середньої освіти та попередню професійну підготовку, а також трирічних середніх професійних шкіл, училищ, технікумів різних напрямків. Німецька окупаційна адміністрація не втручалася в конкретні питання організації навчального процесу, однак здійснювала тотальний контроль та жорстку ідеологічну цензуру з метою дебільшовизації навчання. Навчальні плани, програми, посібники та підручники підлягали обов'язковому затвердженню в окупаційних органах та ретельній перевірці в СД, так само, як і педагогічних кадрів [8.-C.7].

У Запоріжжі на початок 1942 р. були відкриті такі профтехшколи: середньотехнічна, реміснича, комерційна, фельдшерсько - акушерська, школа глухонімих, допоміжна і музична школи [6.-Ф.Р-1433.- Оп.1.-Спр.374.-Арк.1-2].

У кінці 1942 р. різко зросла потреба в робочій силі на території рейху, а молодь в Україні будь-якими шляхами намагалася уникнути депортації. Це змусило окупаційну владу переглянути свою позицію щодо загальної трудової повинності та професійної освіти місцевого населення. 24 жовтня 1942 р. Е. Кох видав розпорядження, яким заборонив навчання молоді віком від 15 років і старших. Всі юнаки та дівчата, починаючи з цього віку підлягали загальному обов'язку праці та могли бути відправлені до Німеччини [10.-Ф.57.-Оп.4.-Спр.118.-Арк.2-3].

Почалося масове закриття середніх шкіл, училищ, технікумів, вузів. Доповідаючи А. Розенбергу про причини закриття закладів, рейхскомісар України посилався на те, що ці школи фактично виконували роль "вищих курсів" для молоді з середньою освітою і „відволікали працездатну молодь від відправки до Німеччини" [8.-С.18].

На цьому ґрунті між Е. Кохом та А. Розенбергом виник конфлікт. У листі до Е. Коха від 22 грудня 1942 р. А. Розенберг писав: "Я ніяк не можу погодитися з тим, що цей указ є політичною необхідністю. Більше того, систематичне професійне навчання, керівництво цим процесом і раціональне використання наявних людських ресурсів з точки зору потреб фронту і батьківщини - є найпершою політичною необхідністю" [9.-Ф.-КМФ-8.-Оп.1.-Спр.12.-Арк.12].

З початку 1943 р. професійні школи, училища, технікуми відновили свою роботу. Більше того, 23 лютого 1943 р. А. Розенберг видав директиву про