УДК 338.222:622"1991"

В. Л. Агапов

ПОЛІТИКА ВИЩИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УРСР СТОСОВНО ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В 1991 Р.

У статті висвітлюються методи управління вугільною галуззю, зміст програми щодо її стабілізації, результативність політики, що здійснювалася. Неефективність політики автор пов'язує зі збереженням традиційної системи державної підтримки підприємств, розвалом системи матеріально-технічного постачання, з весняним страйком шахтарів. Автор робить висновок про те, що у суспільстві не вистачило інтелектуальних сил, щрб відповісти на болючі питання, які постали перед вугільною промисловістю у зв'язку з упровадженням ринкових відносин та переходом галузі під юрисдикцію України.

Ключові слова: Верховна Рада, Рада Міністрів, вугільна галузь, вуглевидобуток, дотація, розрахункова ціна, політика, страйк, уряд, шахтар.

Події 1991 р., що мали всесвітньо-історичне значення, привертають і привертатимуть до себе увагу вчених. Одним з аспектів дослідницької проблематики є вивчення функціонування народногосподарського комплексу УРСР, діяльність законодавчої та виконавчої властей в економічній сфері у період між проголошенням Декларації про суверенітет та Актом про державну незалежність. Стан справ у вугільній промисловості (далі - ВП) заслуговує особливої уваги, оскільки жодна інша галузь народного господарства не мала у той час такого впливу на економічні та політичні процеси. Проблема, що цікавить нас, розглядається в колективній монографії "Вугільний Донбас у другій половині ХХ століття" [1], у роботах А. Русначе- нка [2], автора даної публікації [3]. Необхідність подальшого аналізу особливостей розвитку ВП на завершальному етапі "перебудови" зумовила визначення мети статті - з'ясування комплексу заходів, що були розробдені Верховною Радою (далі - ВР) УРСР і Радою Міністрів (далі - РМ) УРСР з метою стабільного розвитку ВП, результативність політики, що проводилася.

Український народ вступав у 1991 р. з непорівнянними результатами попереднього розвитку в політичній і економічній сферах. Ухвала Декларації про суверенітет стала проривом в історичному процесі створення незалежної держави. У ВР УРСР парламентська комісія готувала проект нової Конституції. Був проголошений принцип верховенства українських законів над союзними, була узаконена багатопартійність. Політична еліта осмислювала моделі майбутнього державного устрою. Під тиском політичної опозиції, під впливом аргументів учених-економістів у свідомості носіїв влади відбулися серйозні трансформації, що зробило можливим появу в економічному житті якісно нових процесів та тенденцій. Укорінялася де facto приватна власність, її правове забезпечення ставало справою часу. Поглиблювався процес конверсії. Важка промисловість більше не розглядалася як галузь, що є пріоритетною. Вперше в радянській історії у центр економічної політики був поставлений агропромисловий комплекс. У бюджеті УРСР на 1991 р. на його розвиток було спрямовано 74,4% всіх капітальних вкладень. Голова РМ УРСР В. П. Фокін запевняв громадськість: "Селу ми віддали все, що могли, і навіть більше, ніж могли" [4]. Новим явищем в економічному житті, на яке була зобов'язана відреагувати влада, стала негативна динаміка розвитку народного господарства. Обсяги республіканського виробництва у 1990 р. у порівнянні з 1989 р. зменшилися на 3,1% [5, с. 6]. Вуглевидобуток скоротився на 8,5%, а у порівнянні з 1986 р. на 15%. Замість запланованих 175,7 млн. т. вугілля було здобуто 164,8 млн. т. Відставання від завдань п'ятирічного плану склало 12,6 % [6]. Жодне з 23 виробничих об'єднань (далі - ВО) з видобутку вугілля не виконало річних планів. Скорочення обсягів вуглевидобутку загрожувало суверенній Україні енергетичною кризою.

ВР УРСР, Рм УРСР мали намір запобігти руйнівному економічному сценарію, хотіли бачити 1991 р. як рік початку стабілізації народного господарства. Було прагнення збільшити обсяги валового національно продукту на 1,7%, підвищити продуктивність праці на 2,2%, посилити енергетичну безпеку, що могло бути досягнуто лише завдяки Вп. В оцінках можливостей ВП керівництво УРСР було налаштоване оптимістично. Для ВР, РМ УРСР ефективне функціонування вугільної галузі стало не тільки економічним, але й політичним питанням.

Органи державної влади України предметно зайнялися проблемами галузі наприкінці 1990 р., коли стало відомо про те, що в Москві подготовлено проект постанови "Про особливості управління у 1991 р. електроенергетикою, нафтовою і газовою промисловістю" (постанова була ухвалена 28 грудня), у якій ВП не значилася в переліку галузей, що продовжували функціонувати як єдиний виробничо-технологічний комплекс [7]. Було відомо також про те, що в проекті союзного бюджету на 1991 р. передбачається дотація ВП УРСР у розмірах вдвічі менших від мінімально необхідних потреб. У цій ситуації 26 грудня 1990 р. ВР УРСР прийняла для себя принципове рішення: органи влади УРСР беруть на себе відповідальність за долю галузі та починають процес, який повинен завершитися перепідпорядкуванням ВП уряду УРСР. Юридичною підставою для реалізації такого наміру були Закон УРСР "Про економічну самостійність УРСР", Закон СРСР "Про розмежування повноважень між СРСР і суб'єктами федерації". Завдяки розподілу повноважень між Центром і республіками УРСР отримала право залишати в своєму розпорядженні увесь прибутковий податок, 70% податку з продажів. У цілому в УРСР залишалося 16 млрд. крб. Ця сума давала можливість РМ самостійно займатися проблемами ВП. Виконуючи доручення ВР УРСР, українсь- кии уряд вже 2 січня 1991 р. відправив до Москви листа Про передачу об єднань, підприємств і організацій металургії та вугільної промисловості, розташованих на території УРСР, із загальносоюзного у республіканське підпорядкування". У посланні були прохання про те, щоб МВП СРСР, Міністерство Металургії СРСР підготували необхідні