ВР УРСР, РМ УРСР багато в чому діяли всупереч політики союзних органів державної влади. В УРСР проігнорували вимогу IV З'їзду народних депутатів СРСР, який зобов'язав вищих посадових осіб республік скоротити бюджетні витрати, включаючи різке зменшення обсягів дотацій. Програма українського уряду не була узгоджена з МВП СРСР, що викликало в подальшому звернення міністра М. І. Щадова у Комітет конституційного нагляду ВР СРСР з протестом з приводу дій РМ УРСР. У той час, як після ліквідації РМ СРСР і заміни її Кабінетом Міністрів у Москві розглядали урядову постанову від 4 серпня 1989 р. № 608 такою, що є виконаною, РМ УРСР брала на себе відповідальність за її подальшу реалізацію. У квітні, посилаючись на згоду профспілки працівників ВП та українського уряду, КМ СРСР припинив діяльність державно- громадської комісії з контролю за виконанням постанови № 608. Президія ВР УРСР 9 липня прийняла постанову "Про організацію громадського контролю за виконанням рішень уряду, прийнятих за вимогою шахтарських колективів", якою продовжила діяльність республіканської та міських шахтарських комісій. Так відбувалося тому, що у боротьбі за власність українськїй владі був потрібний союзник, яким мали бути шахтарські колективи.

Багато злободенних проблем галузі ВР, РМ УРСР вирішити не могли. Наприклад, полегшити податкове навантаження на шахти. Податок на прибуток складав 45%, з яких 22% йшло до союзного бюджету. Податок на фонд оплати праці на шахтах дорівнював 11%. З січня 1991 р. з фонду заробітної плати шахти відраховували до фонду соціального страхування не 9%, як це було у 1990 р., а 37%. Проблема створення валютних фондів вирішена не була. Центр продовжував проводити політику жорсткого ліцензування. У розпорядженні шахт залишалося 24% валютної виручки, 40% йшло до союзного бюджету. Український уряд не міг допомогти шахтам встановити такий рівень відрахувань до бюджету, який би стимулював експорт і зростання продуктивності праці. Двозначність, у якій знаходилася галузь, виявилася у липні, коли у КМ СРСР обговорювалися перспективи розвитку СРСР на 1992 р., розроблявся комплекс заходів щодо стабілізації народного господарства. Враховуючи надзвичайність ситуації у ВП, союзний уряд згодився на те, щоб на кожний відсоток середньодобового росту вуглевидобутку на шахтах збільшувався місячний фонд споживання на 5%. Уряд СРСР мав намір дозволити директорам шахт задіювати гірників на роботах у вихідні дні. КМ УРСР ухилився від співпраці з КМ СРСР, і обгрунтував свою позицію тим, що рішення проблем, що були підняті, є компетенцією МВП СРСР [14].

Весняні страйки, розрив господарських зв'язків, моральний надлом шахтарських колективів поглиблювали кризовий стан галузі. Видобуток вугілля у першому півріччі у порівнянні з аналогічним періодом

р. скоротився на 22%. Фактичні розміри дотації перевищили 15 млрд. крб. У цих умовах 3 липня КМ УРСР затвердив програму надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки та виведенню її з кризи. Історичні події серпня 1991 р. зробили можливим радикальне рішення питання про перехід ВП у власність України. Услід за РФ, де 22 серпня був виданий Указ Б. М. Єльцина "Про забезпечення економічної основи суверенітету РРФСР", відповідно до якого всі підприємства, що розташовувались на території республіки, переходили в підпорядкування РФ, 10 вересня ВР УРСР прийняла Закон "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України". Вугільна галузь, як і інші, стала власністю України. При цьому українська влада висунула вимогу до трудових колективів забезпечити виконання ними державних та договірних замовлень. Вимога виконана не була. Видобуток вугілля у

р. скоротився у порівнянні з 1990 р. на 18%, продуктивність праці підземного робітника зменшилася на 21%. Такого падіння не було за всі повоєнні роки. Воно було дещо перевершено лише у 1994 р. (1992 р. падіння складало 2%, 1993 р. - 14%, 1994 р. - 18,5%, 1995 р. - 11,5%, 1996 р. - 15%.).

Яку ціну заплатило українське суспільство за спробу влади забезпечити стабільну роботу ВП? Витрати з бюджету на підтримку народного господарства збільшилися з 14,3% (1990 р.) до 15,8% [15, с. 36]. З цих коштів 18,5% було направлено на підтримку галузі. Бюджетний дефіцит внаслідок задоволення інтересів сільского господарства, ВП збільшився з 4 млрд. крб. (первинний розрахунок) до 12,33 млрд. крб. Щоб вирішити проблему фінансування шахт, були мінімізовані витрати на соціальні програми. Не відбулося обіцяного підвищення зарплати лікарям. Як результат, страйк медичних працівників, що відбувся 20 лютого в 19 областях УРСР. У зв'язку з весняним страйком шахтарів, необхідністю відновлення вуглевидобутку на шахтах, які страйкували, зростанням цін на продукцію, що поставлялася на шахти, у зв'язку з тим, що під час страйку гірники домоглися додаткових пільг, збільшення тарифів і посадових окладів сума дотацій ВП вже восени перевищила 40 млрд. крб. [16]. Непосильність зваленого на суспільство тягара ставала все більш усвідомленою, і в 1992 р. КМ України взагалі відмовився