УДК 351.85(477)

В. Ю. Мурзін, В. О. Таран

ПРО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ УКРАЇНИ "ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ" ТА "ПРО ОХОРОНУ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ"

Аналізується стан дотримання Законів України "Про охорону культурної спадщини" та "Про охорону археологічної спадщини". Констатується, що серед об'єктів культурної спадщини найбільш уразливими є археологічні об'єкти, якими багата територія України. На регіональному рівні розглядаються факти порушення законодавства про охорону археологічних пам'ятників, роль органів влади у попередженні цього процесу

Ключові слова: археологія, закон, культурна спадщина, старожитності

Охорона культурної та археологічної спадщини в Україні здійснюється на основі Законів України "Про охорону культурної спадщини" та "Про охорону археологічної спадщини".

Треба зазначити, що більш-менш аналогічні закони, зрозуміло з урахуванням місцевої специфіки, діють у кожній цивілізованій країні, оскільки людство вже давно зрозуміло, що пам'ятки культури є суттєвою та не відтворюваною частиною національного багатства.

Згідно з Законом України "Про охорону культурної спадщини" [1], культурною спадщиною є сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду та зберегли свою автентичність.

Відразу наголосимо, що збереження пам'яток історичного, мистецького, наукового та художнього характеру організоване досить надійно, оскільки вони знаходяться у фондах великих державних музеїв, наукових бібліотек, картинних галерей, що ретельно охороняються. Якщо вони навіть знаходяться у приватних колекціях, то їх володарі також думають про забезпечення їхньої безпеки. З останнього приводу можна, наприклад, згадати приватний Музей історії зброї у м. Запоріжжі, засновник якого В.Г.Шлайфер ретельно подбав про його охорону. Щоправда, ще за радянських часів окремі випадки пограбувань музеїв мали місце. Згадаємо лише ті, що нам достеменно відомі. Так, з Ростовського музею були вкрадені два золотих фалари (нагрудні прикраси бойового коня) сарматського часу. Злодії продали їх дантисту, а коли були затримані, були прикро вражені, що сума, на яку вони заподіяли шкоду державі, вимірюється не тільки вагою золота, але й художньою та історичною цінністю цих речей. У Львівському художньому музеї серед біла дня злочинці зірвали зі стіни одну з картин, а при відході застрелили співробітника музею, який намагався їх зупинити. Нині усі великі українські музеї (наприклад - Музей історичних коштовностей України) цілодобово охороняють не пенсіонери похилого віку, а озброєні співробітники міліції. До того ж, усі значні музеї та бібліотеки обладнані сучасними системами сигналізації, що відповідає ст. 21 Закону України про музеї та музейну справу, введеного у дію Постановою Верховної Ради України №250/95-ВР від 29.06.1995 р., яка передбачає, що власники пам'яток Музейного фонду України зобов'язані забезпечити належний облік і збереження пам'яток [2].

Відносно благополучно складаються справи із збереженням пам'яток історії - адже важко собі уявити, що хтось наважиться поцупити величезний монумент, розташований у центрі великого міста. Але невеликі пам'ятники, що знаходяться у відносній "глибинці" досить часто стають об'єктом наруги з боку так званих "металістів".

Науковими співробітниками Запорізького юридичного інституту були надіслані листи керівникам УВС усіх областей України з проханням повідомити про кримінальні та адміністративні справи, що були порушені у зв'язку з порушенням ст. 298 Кримінального кодексу України (далі - КК). Наведемо лише деякі цікаві факти Автори вдячні усім керівникам органів внутрішніх справ, які надіслали відповідну інформацію.

Так, у Кодимському районі Одеської області [3] сторож провів демонтаж бронзової зірки (можна припустити, що бронзова зірка була встановлена на обеліску на могилі загиблих воїнів), у зв'язку з чим була порушена кримінальна справа згідно ч. 1 ст. 298 КК [4]. У Запорізькій області [5] в с. Преслав Приморського району Нейковський О.М. та Йолкін В.О. скоїли крадіжку меморіальних плит з пам'ятника, справу відправлено до суду; Пириступа О.А. в с. Степанівка-1 Приазовського району викрав 93 м. (!) ланцюга огорожі меморіального комплексу "Братська могила радянським воїнам та пам'ятник односельчанам", справа відправляється до суду; Висоцький О.К. був дещо скромнішим - він таємно викрав лише 4 м. металевого ланцюга, що був декоративною огорожею меморіалу "Слава" у м. Приморськ, справа направлена до суду. У Київській області [6] на березі Київського водосховища в с. Лютеж Вишгородського району невідомі викрали меморіальну плиту, на якій були викарбувані імена загиблих воїнів на братській могилі "Подвигу героїв Лютіжського плацдарму 1943 р.".

Перелік подібних фактів можна було б продовжити, але й вже наведені дані свідчать про певний занепад суспільної моралі, що дозволяє деяким нашим співвітчизникам із корисних мотивів наругатися над могилами наших предків, тем більш - над могилами загиблих героїв.

Слід зазначити, що серед об'єктів культурної спадщини чи не найуразливішими є археологічні об'єкти, на які так багата територія України. Саме тому у 2004 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон "Про охорону археологічної спадщини" [7]. На жаль, як свідчить статистика, порушення даного Закону України, що згадувався вище, має тенденцію до збільшення. Розглянемо лише деякі факти.

На жаль, як зазначалося вище, археологічні пам'ятки становлять собою досить вразливий об'єкт, на збереженість котрого впливає ціла низка негативних чинників. Серед них основними є природні (наприклад, розмивання водою археологічних пам'яток, розташованих по берегам річок), господарчі (головним чином оранка археологічних об'єктів) та незаконні розкопки (так звана "чорна археологія") найчастіше - з корисною метою.

Останнім часом