УДК 930.2:329.17(470.63)"1917/1920"

Д. Д. Білий

ЧИ СПРАЦЮВАЛА УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ НА КУБАНІ В 1917-1920 РР.? ДИСКУСІЯ МІЖ Л. БИЧЕМ ТА П. СУЛЯТИЦЬКИМ В 20-Х РР. XX СТ.

Головною темою гострої полеміки між Павлом Сулятицьким та Лукою Бичем були обставини та перебіг українського національного руху на Кубані в 1917-1920-х рр. У даній статті здійснюється спроба дати загальну характеристику тієї аргументації, якою обмінювались диспутанти, зрозуміти загальні методологічні та концептуальні підходи, на які вони спирались, осмислюючи обставини та перебіг подій на Кубані в роки революції.

Ключові слова: Л. Бич, П. Сулятицький, дискурс, кубанська українська спільнота, кубанське козацтво.

Боротьба України за незалежність в 1917-1920-х рр. і причини поразки визвольних змагань у цей період стали темою досить бурхливих дискусій та рефлексій у середовищі української еміграції міжвоєнного періоду. Не дивно, що українська політична та інтелектуальна еліта, яка в більшості опинилась в еміграції, переосмислювала досвід минулих бурхливих подій, шукаючи відповіді на болісні питання - які помилки були допущені під час будівництва української державності? Які зовнішні та внутрішні обставини призвели до її поразки? Чи були ці обставини об'єктивними і Україна була приречена, не зважаючи на відчайдушну боротьбу українців за свою незалежність, чи все ж фатальну роль відіграли помилки українських лідерів тих часів? Чи треба шукати відповідь у минулому, у часах, які передували українській національній революції? У прорахунках ідеології українського національного руху? Чи потенціал, який відкрився перед Україною в 1917 році, надав українським політикам весь спектр можливостей для успіху національної боротьби? Зрозуміло, що осмислення цих недавніх, але вирішальних для національної справи часів породжувало безліч суперечок та напружених дискусій.

Не вдаючись у розгляд основних течій та теорій, які виникли у наслідок цих дискусій, ми спробуємо зробити декілька зауважень. Беззаперечним є та обставина, що головним чином у цих суперечках темою для прискіпливого аналізу, критики та переосмислення виступали події 1917-1920-х рр. на Наддніпрянській Україні і лише незначною мірою - у Галичині. У загальному контексті досить бурхливих дискусій, які точились в середовищі колишніх лідерів українських визвольних змагань 1917-1920-х рр., будь-яке фундаментальне дослідження, цілком зрозуміло, викликало посилену увагу та відразу ставало об'єктом особливо прискіпливої уваги.

Втім слід взяти до уваги, що у вир цих подій був втягнутий ще один регіон української етнічної території - Кубань. На жаль, досвід боротьби українського населення цього регіону за своє державне самовизначення залишився поза увагою диспутантів і не був належною мірою осмислений.

Єдиним винятком стала досить гостра полеміка між Павлом Сулятицьким та Лукою Бичем, головною темою якої були обставини та перебіг українського національного руху на Кубані в 1917-1920-х рр. Обидва диспутанти брали безпосередню участь у дореволюційному українському русі, займали високі посади в урядах Кубанської Народної Республіки. Суперечка, яка виникла між ними, торкалася багатьох питань, досить гострих як для подій революції на Кубані, так і для всієї Україні зокрема. Звернення до цієї дискусії, яка, на жаль, залишилась на маргінесі українських ідеологічних дискурсів 20-30-х рр., зможе допомогти нам набагато краще зрозуміти багато аспектів як процесу формування різних напрямів української ідеології міжвоєнного періоду, так і багатогранну загальну картину суперечливих та складних подій боротьби українського народу за національне та державне самовизначення.

Отже, у цій статті ми спробуємо дати характеристику тієї аргументації, якою обмінювались диспутанти, зрозуміти загальні методологічні та концептуальні підходи, на які вони спирались, осмислюючи обставини та перебіг подій на Кубані в 1917-1920-х рр.

Дискусія розпочалась після виходу в 1925 році у Празі "Нарисів з історії революції на Кубані" у видавництві "Українського інституту громадознавства в Празі" [8]. її автором був досить відомий у колах української політичної еміграції Чехословацької республіки Павло Сулятицький. Автор цієї книги народився в 1884 р. у селі Великі Сорочинці на Миргородщині., отримав вищу юридичну освіту, до революції був членом Української революційної партії, з 1914 по 1916 р. займав посаду мирового судді в Маріуполі. У 1916 р. Павло Сулятицький жив на Кубані в Катеринодарі, був там міським суддею. Після лютневої революції 1917 року відзначився як активний член управи Кубанської Української Національної Ради, а в 1920 році, протягом декількох місяців був міністром юстиції в останньому уряді Самостійної Кубанської республіки (голова уряду - В. Іванис). В еміграції Павло Сулятицький жив у Польщі та Чехословацькій республіці, у 1924-1928 рр. викладав в Українській сільськогосподарській академії в Подєбрадах [14].

На той час Чехословацька республіка була головним осередком українських політичних емігрантів з Кубані. Зазвичай об'єднані в єдину "Громаду кубанців - українців у Чехословацькій республіці" вони провадили дуже активну громадсько-політичну, культурно-просвітницьку та видавничу діяльність, а деякі представники цієї громади (Ф. Щербина, К. Безкровний, Л. Бич, П. Макаренко, С. Манжула, І. Івасюк та інш.) займали провідні посади в Українському Вільному університеті (м. Прага) та Українській сільськогосподарській академії (м. Подєбради) [13]. Більша частина представників цієї кубанської громади в ідеологічному спектрі належали до уенерівського (українського національно-демократичного) напряму [1, с. 139]. Зрозуміло, що поява першої книги, яка претендувала на повне висвітлення та аналіз подій української національної революції на Кубані не могла на викликати особливу увагу кубанців - свідків та безпосередніх учасників тих подій.

Треба зазначити, що