І хоча на думку Президента України В. Ющенка протистояння між Сходом і Заходом України немає, воно штучно створюється політиками [18], соціологічні дослідження останніх років відзначають наявність негативних наслідків президентської кампанії 2004 р., а саме загострення міжрегіональних суперечностей в Україні та їх фактичне переростання в розкол між регіонами по умовній лінії "Схід-Захід". Одним з найпомітніших результатів парламентських та місцевих виборів 2006 р. стала чітка асоціація основних партій і блоків-переможців із певними регіонами.

За визначенням аналітиків, регіональні преференції різним політичним силам існували протягом всієї історії виборів в Україні після відновлення незалежності. Вперше розподіл електоральних пріоритетів населення України за регіональною ознакою проявився ще під час президентських виборів 1991 р. Відмінності у підтримці лідерів виборчих кампаній між регіонами Заходу України з одного боку та Сходу і Півдня України з іншого спостерігалися і під час президентських кампаній 1994, 1999 рр. та парламентських кампаній 1998, 2002 рр. (з моменту запровадження виборів за партійними списками у загальнонаціональному виборчому окрузі) [13]. Однак, саме після кампанії 2004 р. ці відмінності набули найяскравішого прояву.

За опитуванням Центру ім. Разумкова, восени 2005 р. 55,9 % респондентів підтримували думку, що поділ суспільства "на дві частини, які перебували у конфлікті між собою", який виник під час виборчої кампанії 2004 р., "зберігся" [3, с.45]. Це підтверджують і пізніші соціологічні дослідження. Так, результати опитування, проведеного означеним Центром 20-27 грудня 2005 р., вказують на те, що існують певні проблеми у взаємному ставленні жителів різних регіонів України одне до одного. В цілому, переважає відсоток тих, хто добре ставиться до інших регіонів України. Однак, у ставленні одне до одного жителів Заходу, з одного боку, та Сходу та Півдня, - з іншого, спостерігається певне відчуження. Зокрема, на Сході та Півдні ставлення до іноземної держави (Росії) є помітно кращим, ніж до регіонів своєї держави - Центральної, Західної України, Галичини [19]. Так, при відповіді на запитання "Наскільки добре Ви ставитеся до таких міст, регіонів, країн та їх жителів (чим краще ставлення - тим більша оцінка) 75,5 % респондентів Півдня України та 71,1 % респондентів Сходу України оцінили Росію максимальним балом ("5"), в той час як Західну Україну відповідно 50,5 % та 49,2 %. Якщо порівняти аналогічні показники у респондентів Західної України, то картина буде наступною: 34,3 % респондентів максимальним балом оцінили Росію (в той час як щодо Польщі - 38,8 %, Європейського Союзу - 42,4 %), 57,6 % Східну Україну, 58,2 % - Крим, 56,1 % Донбас [19]. Отже, ставлення мешканців Західної України щодо східних та південних регіонів своєї держави краще, ніж до будь якої іноземної держави, в той час як серед уподобань мешканців Східної та Південної України пріоритет становить Росія.

Означена ситуація зберігається і надалі. Так, в ході опитування у листопаді 2006 р. Центром „ФОМ- Україна" на питання чи є в Україні суперечності між західними та східними регіонами лише 11 % респондентів відповіли, що суперечностей немає, в той час, як 74 % визнали, що вони існують. При цьому, з 74 % респондентів 23,1 % вважають, що суперечності стали більшими, 34,5 % - що вони не змінилися, і 16,4 % відзначили, що суперечності зменшилися [20].

Регіональні відмінності можна простежити і в світоглядних особливостях в системі загальнонаціональної ідентичності українських громадян. Так, наприклад, для мешканців Західного регіону більш притаманною є загальноукраїнська ідентичність (40 % ідентифікує себе в першу чергу з Україною, а вже потім з регіоном проживання), в той час як в інших регіонах України превалює локальна ідентичність [12]. Як відзначається в аналітичній записці відділу соціокультурних та етнонаціональних досліджень НІСД, відповідні тенденції відображаються на дуалізмі історичної пам'яті українського народу. За даними соціологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології АПН України щодо найбільш значимих подій української історії, що проводилися у серпні 2006 року, на Заході й у Центрі України у 1,5-2,5 разу більше громадян, аніж на Сході й на Півдні, вважають значущими події, які належать до "національного історичного наративу" (проголошення незалежності України, історія козацтва, досягнення української культури, боротьба дисидентів). Натомість прихильники "українського радянського наративу" зосереджені переважно на Сході й Півдні України, для яких найбільш значимими є перемога у Великій Вітчизняній війні, повоєнна відбудова народного господарства, трудовий героїзм народу, тощо [12].

Втім, є і позитивні моменти. Так, згідно опитувань холдингу Research & Branding Group 71,6 % громадян України можуть назвати себе патріотами своєї країни [21]. Однак і тут можна побачити регіональні особливості. На Сході число патріотів сягає 62 % опитаних, в той час яке на Заході - 84,5 % [21]. Окрім цього, на думку респондентів соціологічного опитування, проведеного у квітні 2009 р., протистояння між регіонами України несе таку ж небезпеку для держави як і міжнародний тероризм.

(3) Зовнішньополітичні уподобання українців.

Найбільш значні відмінності ідейно-політичних орієнтацій жителів України спостерігаються в оцінці історичного минулого, питаннях мови та культури, зовнішньополітичних уподобаннях. Неодноразово дослідження останніх років демонструють нам, що для переважної більшості жителів західних областей України пріоритетним напрямом зовнішньої