політики є відносини з країнами Європейського Союзу (у 2002 р. - 57,4 %, у 2005 р. - 58,8 %), тоді як відносини з Росією залишаються важливішими для переважної більшості жителів Сходу (у 2002 р. - 50,6 %, у 2005 р. - 62,1 %) та Півдня - (у 2002 р. - 53,5 %, у 2005 р. - 56,6%) [23; 19]. При цьому можна констатувати, що означені уподобання навіть „поглиблюються", бо відсоток прихильників ЄС серед респондентів західних областей та відповідно - прихильників Росії серед респондентів східних та південних областей - зростає.
Аналогічні відмінності спостерігаються у відповідях на питання стосовно членства України в різних міжнародних структурах [22, с.41-42].
Результати голосування на президентських 2004 року та парламентських виборах 2006 року підтвердили наявність та закріплення двох головних зовнішньополітичних уподобань: Західна Україна та Центр орієнтовані у європейському напрямку, в той час як Східна та Південна Україна віддають перевагу проро- сійському. Як відзначають аналітики, використання проросійських програмних установок різними політичними силами саме на Сході України виявляється цілком обґрунтованим, оскільки у східних регіонах ідея "східнослов'янських" зовнішньополітичних орієнтацій дістає підтримку 77 % населення [24]. Дослідники виокремлюють ще один показник, за яким дуже різняться суспільно-політичні настрої мешканців різних регіонів України. Це так званий "рівень аномійної деморалізованості населення", який найбільш чуттєво проявляється коли стара ціннісно-нормативна система зруйнована, а нова ще не сформована. Власне тому на прикладі суспільно-політичних вподобань мешканців Сходу України можна побачити, що процеси розпаду та демонтажу старих радянських суспільних норм явно випереджають ствердження нових форм, для яких характерним є громадянське саморегулювання. З радянських часів люди звикли до цілком певного устрою життя, до монополії на владу певної політичної сили, до єдиної мови. Тому вони важко сприймають можливість співіснування різних політичних поглядів та партійно-ідеологічних орієнтацій, але найбільше - різноманітність індивідуальних та групових способів життєдіяльності, культурних стилів та маніфестацій. Саме тому, громадяни Сходу України обирають тих політиків та політичні сили, які пропонують якщо не повернення до минулого, то хоча б консервацію ситуації, збереження традицій та благ, притаманних колишній радянській системі [24].
В цілому, можна констатувати, що зовнішньополітичні уподобання українських громадян у 20062007 рр. закріпили тенденції попередніх років. Позачергові парламентські вибори 2007 року підтвердили „розподіл" українського електорату на дві частини.
Втім, остання передвиборча кампанія 2007 р. вже не акцентувала увагу на зовнішньополітичних питаннях так, як це було на попередніх президентських та парламентських виборах. Так, увага до зовнішньополітичного чинника у виборах можна простежити навіть в самому списку зареєстрованих політичних партій та блоків. Назви деяких з них вказували на зовнішньополітичні вектори, які для цих партій чи блоків могли стати пріоритетними у зовнішній політиці в разі перемоги на виборах, та й мабуть саме назвою вони прагнули виокремитися з низки інших учасників парламентських перегонів. Наприклад, на парламентських виборах 2002 р. у назвах партій „зовнішньополітичний" акцент можна було побачити тільки у двох: „Виборчий блок політичних партій „ЗУБР" (За Україну, Білорусію, Росію)" та „Виборчий блок політичних партій "Руський Блок" [25]. На виборах 2006 р. таких партій стає більше: це були „Політична партія „Європейська столиця", „Виборчий блок „Держава - Трудовий Союз", „Виборчий блок політичних партій „ЗА СОЮЗ", „Політична партія України „Партія політики Путіна", „Соціально-екологічна партія „Союз. Чорнобиль. Україна." [26]. При цьому помітно, що більшість з цих назв була зорієнтована на проросійські та про-радянські уподобання. У позачергових парламентських виборах 2007 р. жодна партія, що зареєструвалася для участі у виборах, „зовнішньополітичного акценту" у назві не містила [27].
Україна у контексті зовнішньої політики іноземних держав.
Питання сприйняття України між Сходом та Заходом в контексті зовнішньої політики інших держав та сучасній системі міжнародних відносин потребує окремого серйозного дослідження. Втім, хотілося б відзначити деякі моменти.
З часу президентських виборів 2004 р з боку міжнародної спільноти можна виділити кілька груп оцінок (під час діаметрально протилежних) щодо перебігу українських виборів. В цілому, спостерігаються дві головні групи, в які можна поєднати висловлювані схожі думки щодо характеристики українських виборів: (1) Росія та країни СНД, (2) Західна Європа, США, Канада, Грузія, Польща тощо.
Президентські вибори 2004 р. Оцінка передвиборчого процесу та самих виборів 31 жовтня та 21 листопада 2004 р. (перший та другий тури) представниками першої групи була в цілому позитивною. Так, визнавалися окремі недоліки, але такі, які не могли вплинути на результат виборів. Друга група, навпаки виступала з різко негативними оцінками. Головну критику викликало порушення міжнародних стандартів, які Україна визнала згідно з підписаними нею умовами Копенгагенського документу щодо демократичності виборів [28]. Переголосування (або - третій тур виборів) було більш позитивно оцінено Західною Європою, США, Канадою, Грузією, Польщею, в той час як Росія та її однодумці оцінили негативно. Взагалі, під час третього туру українських виборів можна було спостерігати появу значної напруги у відносинах між Росією та західними країнами. В цілому, можна говорити про те, що у 2004 р. для пересічного українського спостерігача складалося враження (не без агітаційного впливу), що зовнішньополітичний контекст президентських виборів в Україні - це своєрідна боротьба між Росією та США. При цьому обидві сторони декларували прийняття будь-якого вибору України.
Парламентські вибори 2006 р. Зовнішньополітичний фон передвиборчої