УДК 94:[316.7:008](477)

О. В. Бондаренко

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

Суспільні реалії сучасної України обумовлені особливостями української економічної культури. яка характеризується специфічною системою цінностей, з їх проявами у національній ментальності, економічній свідомості, соціальній психології, функціонуванні соціально-економічного простору. Культурно- історичні формоутворення національної культури України безпосередньо або опосередковано знаходять проявлення та відображення у будь-яких сферах економічного життя. Особливістю української економічної ментальності є те, що вона історично й культурно розвивалась як наслідок найрізноманітніших, різнобічних за суттю та проявами, національних архетипів.

Ключові слова: національна ментальність, національна економічна ментальність, соціально-економічний простір, економічна свідомість, економічна активність людини, національний вимір культурного процесу, ментальні фактори.

Однією з особливостей сучасного етапу розвитку людства є зростання ролі культурної складової у процесах відтворення соціальної реальності в усіх їх сферах, зокрема, в економічній. Поряд із різноспрямованими процесами культурної гомо- та гетерогенізації вибудовується загальносвітова економічна система. На сьогодні у переважній більшості суспільств, включно із суспільствами, де відносно недавно існувала керована державою система, у тому числі й в Україні, усталилася ринкова модель організації економіки. Однак, відкритим залишається питання про те, якому типу економічної системи відповідають цінності економічної культури населення України та якою мірою останні можуть слугувати основою для формування задекларованої державою соціально орієнтованої ринкової економіки. Також представляє інтерес ступінь відповідності цінностей вітчизняної економічної культури ціннісним системам суспільств індустріального / постіндустріального типу, з огляду на зростання рівня відкритості українського суспільства за умов світових процесів глобалізації, інтеграції, економічної співпраці.

Останні дослідження й публікації, в яких започаткований аналіз озвученої вище проблеми, показують, що вітчизняні науковці, звертаючись до вивчення економічної культури, зосереджуються на найрізноманітніших її аспектах, а саме: відповідність вітчизняної економічної культури певному типу економічної системи (Є.Головаха, В.Пилипенко, Т.Єфременко, А.Ручка, Є.Суїменко, В.Поддубний та ін.), цінності економічної культури у контексті формування ринкового суспільства в Україні (С.Оксамитна, Є.Суїменко), теоретичні узагальнення емпіричних даних щодо тих чи інших проявів економічної свідомості сучасного українця (В.Пилипенко), тенденції розвитку економічної культури та її складових (Н.Боєнко), проблематика цінностей постіндустріального суспільства (Н.Апатова, В.Бакштановський, О.Бандура, Є.Суїменко) [1]. Питання, дотичні до основної проблематики формування та розвитку суспільної економічної культури, знайшли своє відображення у працях зарубіжних науковців П.Гуревича, Р.Ривкіної, Т.Заславської, Д.Белла, Д.Гелбрейта, Р.Інглегарта, Ч.Хенді, Е.Гідденса, П.Дракера, А.Етціоні й інших [2].

Ринкові перетворення в Україні на тлі демократизації політичного життя об'єктивно призводять до формування громадянського суспільства, як наслідок, спонукають складний та суперечливий процес відродження особистості. Цей процес невпинно впливає на соціально-економічну сферу суспільства, породжує нові проблеми становлення соціального суб'єкта ринкового типу, забезпечення ефективності системи господарювання у цілому. Спостерігаються нові риси економічної поведінки вітчизняного соціального суб'єкта, але водночас мають місце й тривожні тенденції відчуження чесної та продуктивної праці, пошуки більш легких шляхів зростання добробуту.

Економіка ринкового типу дійсно породжує принципово нові особливості соціально-економічних відносин, які відбиваються на економічній свідомості та поведінці людей, на їх ментальності. Різко трансформується економічне середовище, соціальні умови й мета соціально-економічної діяльності. Змінюється місце окремої людини у суспільстві.

Психологічною перешкодою є також відсутність у значної частини населення України реального економічного мислення. Тривалий час економічне мислення притуплялося міфами про пріоритет державних інтересів над особистими інтересами людини, про безпомилковість поглядів і рішень колективу, про шляхи "безболісної" трансформації економіки, некорисливість та безсумнівну справедливість рішень органів влади і лідерів політичних рухів і таке інше.

Здавалося б, що успішно мав би слугувати виживанню в умовах ринку й приватної власності український індивідуалізм. Однак і ця риса національного характеру у певному сенсі відстала у розвитку. Але вона (ця риса) потрібна, і її треба організувати й стимулювати. Україні необхідні мільйони дрібних і середніх підприємців. Водночас існує й дещо інший шлях й перспективи розвитку національного суб'єкта господарювання. Тут зрушенню на краще будуть сприяти ті риси національної ментальності, які природно притаманні українцям. Це: по-перше, якості "хліборобського" типу - м'якість, поблажливість, толерантність, чутливість, душевна теплота, мрійливість, милосердя; по-друге, якості "козацького" типу - діловитість, рішучість, настирливість, навіть здоровий авантюризм, вірність слову, точність, практичність, справедливість, індивідуалізм. Цим рисам має бути надане "друге народження" всіма можливими засобами - цілеспрямована державна соціально-економічна політика, діяльність засобів масової інформації, культурні програми, туризм, спорт й таке інше.

Суттєво вплинуло на вітчизняну наукову та суспільну думку перегляд уявлень стосовно того, яку саме діяльність сьогодні в Україні слід визнавати працею. За минулих часів переважав тезис про те, що лише у сфері матеріального виробництва має місце праця, яка здатна створювати вартість. Ринкові зрушення в соціально-економічній сфері в Україні призвели до подолання позаекономічної примусовості праці, до визнання працею будь-якої цілеспрямованої діяльності людини, незалежно від форми та способів організації, сфери застосування її результатів, яка вимагає свідомих витрат нервової та фізичної енергії, зусиль думки. Це відповідно поширило види діяльності, які стали визнаватися як трудові, як форми соціально-економічної активності людини. Соціальним фактом стає визнання права окремого громадянина на власну робочу силу, на свої здібності, а з цим - право вільно обирати ним сферу прикладання своїх нервових та фізичних зусиль в залежності від власних інтересів, перейматися своєю конкурентоспроможністю на ринку суспільної праці. Це сприяло розвитку підприємництва, зародженню різноманітних форм бізнесу, зробило привабливою трудову діяльність у нових