УДК 94(092)(477.64)

В. Г. Бондаренко

ГАВРИЛО ГОРДІЄНКО - ВІЛЬНИЙ КОЗАК З ОЛЕКСАНДРІВСЬКА, НАУКОВЕЦЬ І ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

У статті досліджується життя і діяльність Гаврили Гордієнка, особлива увага приділяється його діяльності у часи національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Його внесок у наукове і громадсько- політичне життя Української діаспори. Аналізується місце та роль його мемуарів для вивчення історії України XX ст. Архівні документи, періодична преса, мемуари стали джерельною базою статті. Ключові слова: Вільне козацтво, українська діаспора, Г. Гордієнко, Українська революція.

Події Української революції і війн за незалежність 1917-1921 рр. залишаються в центрі уваги науковців і широкої громадськості України. Це пояснюється як розмахом і важливістю подій цього часу, так і практичним досвідом для розбудови сучасної держави. Значна увага приділяється громадсько-політичному життю української діаспори 1921-1991 рр., де формувалися різноманітні політичні концепції, ідеологія, політичні організації і партії які є актуальними і сьогодні. Зрозуміло, що всі ці події пов'язані із життям та діяльністю окремих людей. їх світогляди, діяльність впливали і формували історичну дійсність. Тому важливим є дослідити біографії учасників революційних подій і діячів української діаспори, тим більше, що багато з них починали свій життєвий шлях у полум'ї боротьби за незалежність України у 1917-1921 рр., а продовжили її на еміграції, де активно брали участь у громадсько-політичному житті і культурно-освітній діяльності.

Історична біографістика, як частина історичної науки вивчає діяльність окремих осіб у контексті відповідної епохи. Деякі вчені вважають біографістику одним із методів вивчення історії. На терені нашої країни історико-біографічна традиція започаткована в ХІ ст. Нестором-літописцем, перу якого належать житія Бориса і Гліба, ігумена Печерського Феодосія, а також історичні портрети давньоруських князів у "Повісті минулих літ". Ця традиція набула подальшого розвитку у вітчизняній історичній науці, особливо у ХІХ - XX ст. у працях Д. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, І. Крип'якевича та ін. За радянського періоду внаслідок цілеспрямованого втручання партійних органів у працю істориків відбувалося знеособлювання історії, було штучно звужено тематичні межі біографістики. Нехтування загальноприйнятими в науці принципами історизму та об'єктивності призвели до нівелювання і приниження ролі особи в історії [1, с.35]. Українська зарубіжна історіографія приділяла увагу на відміну від радянської, видатним діячам українського національно-визвольного руху (М. Грушевському, С. Петлюрі, П. Скоропадському), але недостатню увагу звертала на рядових його учасників. Найбільшим за розмахом і доступністю став проект енциклопедії українознавства у 11 томах, де подавались біографічні довідки багатьох діячів української діаспори і учасників Української революції [2].

З проголошенням незалежності України розпочався якісно новий етап розвитку української історичної біографістики. Вона об'єктивно посіла одне з провідних місць у тематиці історичних досліджень. З'явилися біографічні праці довідкового характеру, де досліджувались життєписи багатьох українських діячів XX ст. [3; 4]. Багато досліджень присвячується окремим видатним особистостям України [5; 6]. Окрему галузь біографістики складали праці присвячені військовим діячам України [7; 8]. Серед дослідників виділимо В. Савченка, який створив цілу низку історичних біографій діячів XX ст. [9-13]. Окремо необхідно зазначити книги Р. Коваля, які відносяться до біографічного жанру. Відсутність або низька якість наукового апарату, заангажованість, брак теоретичних та практичних вмінь в методиці роботи з джерелами знижують наукову цінність цих праць [14-19]. Отже, історична біографістика за роки незалежності України зробила певні успіхи, але потребує подальшого розвитку.

Серед мало досліджених проблем є життя та діяльність діячів вільнокозацького руху. За виключенням П. Скоропадського, інші керівники та учасники цього руху в Україні та на еміграції залишаються невідомими для науковців та громадськості. Незначна увага приділяється біографіям козаків та старшин Вільного козацтва на Півдні України. Серед них необхідно назвати ім'я Гаврили Гордієнка (1902-1982 рр.). Його мемуари "Під щитом Марса" були використані у книгах Р. Коваля, але біографічна довідка є невеликою за обсягом [15, с.48-61,373]. Тому на наш погляд, необхідно дослідити життя і діяльність діяча вільнокозацького руху, науковця, громадсько-політичного діяча української діаспори Гаврили Максимовича Гордієнка.

У статті аналізується участь цього діяча в українських національно-визвольних змаганнях 19171921 рр. та його оцінка цих подій. Досліджуються громадсько-політична діяльність та наукові досягнення Гаврили Гордієнка на еміграції. Розглядається його внесок як автора мемуарів важливого джерела у вивченні подій Української революції на Півдні України та національно-визвольного руху в Україні та на еміграції 1921-1980 рр. Джерельною базою дослідження стали архівні документи, періодична преса, мемуари.

Гаврило Максимович Гордієнко народився 7 (20) квітня 1902 р. у м. Олександрівську. Згідно родинних переказів, його рід походив із задунайських козаків, які повернулися на Запоріжжя у 1829 р. З цього часу вони проживали у м. Олександрівську і були його спадковими міщанами. Рід його був єдиний у місті і предки Гаврили втратили свою войовничість. Дід та батько були дрібними торговцями і ремісниками, а також працювали і робітниками. Жили вони у робітничому селищі Карантинка (Калантирівка) біля залізниці. Родина була писемною і поважала читання книг.

Родина Гордієнків зберігала подвійну лояльність, тобто була російськими патріотами і не забувала свого козацького коріння. Гаврило Гордієнко згадував, що у багатьох простих міщан були книги і статті Якова Новицького. Місцем, де збиралися ті, хто не забував своє минуле, була могила кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого