УДК 94(477)"1917/1920"

Г. В. Давлєтова

УЧАСТЬ Д. ДОНЦОВА В РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЯХ 1917-1920 РР. В УКРАЇНІ

Стаття присвячена участі відомого українського діяча, публіциста, теоретика українського націоналізму

Дмитра Донцова (1883-1973) у революційних подіях 1917-1920 рр. на Україні.

Ключові слова: Дмитро Донцов, національна революція 1917-1920, національний рух, націоналізм

Проблеми розбудови самостійної незалежної України хвилювали не одне покоління інтелігенції, інших соціальних прошарків українського суспільства впродовж тривалого часу. Генераторами цих ідей завжди виступали особистості з числа інтелектуалів, у яких мотив української власне державності був визначальним прагненням всього життя. Одна з найяскравіших в українській історії ХХ століття постать Дмитра Донцова, чия непересічна й суперечлива особистість, як і його ідейно - теоретична спадщина, що довгі роки ретельно не помічалась і замовчувалась, сьогодні, в умовах існування незалежної України, переживає хвилю інтересу, і з боку науковців, і з боку пересічних громадян. Виходять нові наукові розвідки (М. Мандрик [1], О. Сич [2], Ю. Шаповал [3], І. Шліхта [4]), масовими тиражами перевидаються його праці [5; 6], навіть захищаються кандидатські та докторські дисертації (М. Чугуєнко [7], С. Квіт [8]). Сучасні українські вчені вже присвятили чисельні наукові розвідки дослідженню становлення ідеології Д. Донцова, впливу його поглядів на українську молодь 30-х рр. минулого століття, на його літературно-видавничу діяльність тощо.

Між тим, не зважаючи на появу нових джерелознавчих і історіографічних матеріалів, присвячених Д. Донцову наприкінці ХХ - початку ХХІ ст., поза увагою дослідників ще залишаються навіть окремі моменти його біографії та діяльності. Саме тому висвітленню діяльності Д. Донцова під час національно- визвольних змагань в Україні і присвячена дана стаття. Мета даної наукової розвідки - дослідити і проаналізувати діяльність Д. Донцова за часів революційних подій 1917-1920 рр. в Україні.

На початку Першої світової віини Україна опинилась в особливо трагічній ситуації. Українська нація виявилася поділеною навпіл між двома воюючими блоками, кожен з яких використовував українців для своїх інтересів. Для Д. Донцова початок світової війни не був жодною несподіванкою. Мабуть, ніхто з українських діячів так не чекав на її вибух, і ніхто не покладав стільки надій на неї, як він. Саме війна, на думку Д. Донцова, мала внести докорінні зміни в невигідне для України європейське статус-кво, його програма політичного сепаратизму якраз і була розрахована на випадок виникнення великої європейської війни. Теоретичні настанови донцовського реферату "Сучасне політичне положення і наші завданя" почали втілюватися в життя буквально з перших днів війни. Так, скажімо, його теза про мілітарне виховання молоді [9, с.181] знайшла уособлення в сформованому в серпні 1914 р. Легіоні українських січових стрільців. Чимало з тієї молоді, що записалася тоді до Легіону, цієї першої у XX ст. української мілітарної формації, знаходилося під сильним ідейним впливом Д. Донцова. Серед них, між іншим, був і майбутній командир січових стрільців, провідник УВО та ОУН полковник Є. Коновалець [10, с.448]. У 1915-1917 рр. Д. Донцов редагував львівський часопис "Шляхи", що був ідеологічним осередком стрілецтва.

Великих власних зусиль Д. Донцов докладав до здійснення другої важливої тези свого реферату - про політичне виховання нації в дусі антиросійського сепаратизму [9, с.29]. Після розриву з СВУ своє бачення боротьби за визволення України Донцов спробував реалізувати за допомогою керівників Української Парламентської Репрезентації у Відні барона М. Василька і К. Левицького. На їхню пропозицію він очолив Українську Інформаційну Службу в Берліні, яка стала видавати німецькою мовою бюлетень-тижневик "Korrespondenz". У столиці Німеччини Д. Донцов прожив майже 2 роки - з кінця І914 до 1916 р. За цей час він видав декілька брошур німецькою мовою . а також опублікував низку статей у німецькій пресі. Крім того, він часто приїжджав до нейтральної Швеції для підтримання нелегального зв'язку з Українською Студентською Громадою в Петрограді.

Лев Биковський, який у той час був членом Союзу Українських Студентських Організацій, відомого під назвою "Інформаційного Бюра", у своїх спогадах зазначав, що представники названої організації їздили за кордон (через Фінляндію) на наради з Д. Донцовим. Той приїздив до Стокгольма, інформував їх про перспективи української визвольної справи у зв'язку з війною, давав вказівки для відповідної антиросійської діяльності в інтересах України. Л. Биковський стверджував, що вказівки Донцова були співзвучні з настановами представників "інформаційного Бюра" і вони охоче приймали їх та поширювали між українським студенством згуртованим в громадах і поза ними [11, с.94-95].

Ця інформація знаходить своє підтвердження в мемуарах О. Лотоцького. У них він, зокрема, згадував про поїздку Голови Студентської Ради М. Лисого навесні 1915 р. до шведського міста Ґетеборга для зустрічі з Донцовим у справі видання його брошури "Історія розвитку української державної ідеї" [12, с.115].

У 1916 р. Д. Донцов переїхав до Швейцарії, до Берну. Там він очолив Бюро національностей Росії та редакцію його бюлетеня-листка "Кореспонденція національностей Росії"(вийшло 65 чисел) німецькою, англійською і французькою мовами [13, с.1101]. Про активну політичну діяльність Донцова в цей період свідчить, зокрема, той факт, що у травні 1916 р. він підписав від імені Української Групи в Швейцарії звернення гноблених народів російської імперії до тогочасного американ ського президента В. Вільсона [див.: 14, с.344-345].

Приблизно в квітні 1917 р. Донцов повернувся до Львова,