Однак навіть після того, як Донцов підтримав антигетьманське повстання й став членом Комітету громадських організацій по вшануванню зустрічі Директорії УНР (у матеріалах "Особистого фонду доктора Д. Донцова" зберігається його посвідчення як члена Комітета громадських організацій м. Києва по вшануванню зустрічі Директорії УНР [10, с.205]) його стосунки з новою владою були, м'яко кажучи, непевні. В очах цієї останньої він все одно числився як прибічник поваленого гетьманського режиму, і, як такий, підлягав репресіям з її боку. Тому Донцов за допомогою полковника Є. Коновальця ІЗ січня 1919 р. виїхав з Києва і вже в лютому того ж року прибув до Швейцарії, де очолив пресово-інформаційний відділ української місії в Берні.

Протягом двох років свого перебування в Швейцарії Д. Донцов вів активну пропаганду на користь України в місцевій пресі статтями, а через місцеве телеграфне агентство депешами про воєнні акції української армії [22, арк.5]. Він також брав участь у складі української делегації в роботі Паризької мирної конференції (18 січня - 28 червня 1919 р.). В кінці 1920 р., як довідуємося з листів Д. Донцова до дружини, стан його здоров'я різко погіршується: нервова система виявилася дуже виснаженою тим величезним навантаженням, якого він зазнав протягом останніх місяців [18, с.152-153]. Та, незважаючи на це, він все- таки зміг на початку 1921 р., ще в Берні, закінчити свій визначний твір "Підстави нашої політики", який незабаром з'явився друком у Відні.

Десь приблизно в березні 1921 р. Д. Донцов перебрався до Відня, куди невдовзі прибула з Копенгагена і його дружина. У Данії вона працювала з січня 1918 р. урядовцем надзвичайної Дипломатичної Місії. Перебуваючи в столиці Австрії, Донцови стали робити заходи перед польською владою, аби дістати дозвіл на поворот до Львова. У січні 1922 р. вони нарешті дістали дозвіл на в'їзд до Польської держави [17, арк.196].

Війна, революція, кочовий побут політичного емігранта - усе це зумовило шалений темп життя ідеолога незалежної України, і не лише не призупинило його творчої праці, а й навпаки, надало їй додаткового поштовху.

Незважаючи на прагнення окремих діячів применшити участь Дмитра Донцова в революційних подіях 1917-1920 років на Україні, його активна діяльність в українському політичному житті відкидає закиди супротивників діяча. Донцову ставлять в провину непослідовність, нестабільність у політичних поглядах та переконаннях. Дійсно його погляди еволюціонували від соціалізму до націоналізму. Еволюція була складною, але Дмитро Донцов ніколи не відходив від головного - ідеї незалежної України. Зрозумівши фатальність політичної ситуації в Україні, повну неможливість усвідомлення її проводом історичних реалій та небажання визнати інтереси нації понад усе, Донцов назавжди залишає Київ. Дмитро Донцов не був практичним політиком і участі в діяльності зорганізованої політичної партії чи руху після визвольних змагань 1917-1920 років не брав. Не ставив він перед собою мети створити чітку ідеологічну систему чи дати своєрідний „рецепт" визволення України. Проте, як ідеолог і публіцист, Донцов мав величезний вплив на політичні концепції і розвиток політичних угрупувань на українських землях.

Джерела та література

Мандрик М. Дмитро Донцов та український націоналізм // Українське слово. - 2005. - №28-30.

Сич О. Відновлення „ЛНВ" в Мюнхені (1948-1949) // Визвольний шлях. - 2005. - №12.

Шаповал Ю. І в Україні святилось те слово. - Львів, 2003.

Шліхта І. Деякі аспекти взаємин Дмитра Донцова з ОУН // Вісник КДУ. Історія. - 2003. - Вип. 65.

Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій: Дух нашої давнини. - К., 2005.

Донцов Д. Твори . - Т.1. Геополітичні та ідеологічні праці. - Львів, 2001.

Чугуєнко М. Формування та розвиток ідеології Дмитра Донцова. Дис... канд.філософ.наук. - Харьків, 1998.

Квіт С. "Літературно-Науковий Вістник" ("Вістник") на тлі розвитку української літератури і журналістики 20-30-х рр. ідеологічні, естетичні та організаційні принципи. Дис. докт. філолог наук. - К., 2000.

Донцов Д. Сучасне політичне положення і наші завдання. - Львів, 1913.

Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен, 1974.

Биковський Я. Від привороття до Трапезунду. - Мюнхен, 1969.

Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1933.

Бачинський Є. Рік 1917: початок другої революції в Росії і як вона відбилася серед українців у Швайцарії // Визвольний шлях. - 1958. - Кн. 10.

Гноблені народи російської імперії до Вільсона (Союз чужих народів Росії. За українців підписали відзив Д. Донцов і Українська Група в Швайцарії) // Шляхи. - 1916. - Перший зшиток за май.

Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. - К.,1991.

Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань. 1917-1918. - Торонто, 1970.

Центральний державний архів вищих органів влад та управління України (далі - ЦДАВО). - Ф. 3843. - Оп. 1. - Од. зб. 17.

Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму. - Нью- Йорк, Торонто,1974.

Скоропадський П. Спогади. - К., 1995.

Винниченко В. Відродження нації. - К., 1990.- Т.3.

Соловей Д. У справі оцінки акту державного перевороту 29 квітня 1918 р. // Політологічні читання. - 1994. - № 3.

ЦДАВО. - Ф. 3843. - Оп. 1. - Од. зб. 1.

ЦДАВО. - Ф.