русі. До українського суспільного життя почав долучатися в Петербурзі приблизно від 1903 року. Цього ж року прийнято його до таємної Української Студентської Громади [23, с.33]. Про діяльність Донцова в УСГ так згадує О.Лотоцький: "В численних рефератах на студентських зборах вже тоді висловлював гасла, що їх пізніше розвивав у своїх друкованих працях. В переломний час творення національного світогляду, в свідомості українського студентства, коли безоглядна критика "українського культурництва" й "українофільства" спроваджувала молоді українські сили до російського революційного табору, яскрава національна думка майбутнього популярного публіциста ще в той час переважала на терезах, де важилася альтернатива - українства чи російщини. В поглибленні національного моменту в ідейному світогляді студентства значна роля Дмитра Донцова - безперечна в початкову добу існування української громади, в якій він був одним із активніших членів, і пізніше, коли студентство прислуховувалось до його голосу в завше оригінальних журнальних статтях та брошурах і запрошувало його до співробітництва в своєму органі - "Українському студенті" [24, с.90]. Олександр Лотоцький, який не мав особливої причини перебільшувати роль Донцова тоді, коли писав свої спогади, бо їхні шляхи розійшлися, відмічає, що у 1903-1905 рр. Д. Донцов фактично вибився на чільне місце в тодішньому студентському середовищі Петербурга, на базі українських національних позицій [25, с.1315].
Сам Д. Донцов подає таку інформацію про ранній період студентського життя: "Належали ми (з Дорошенком) до УСГ разом з В. Яновською (замужем Радзимовською) і з різьбярем М.Гаврилком, братами С. і Ю. Мазуренками, М. Стасюком, О. Назарієвим, Шадлуном, артистом-малярем Ю. Огалевським та ін." [26, с.120].
Він також належав до гуртка українознавства, що збирався у помешканні Валентини Яновської. "В цьому гуртку, - пише Д. Донцов, - ми почали від "Київської Старини". Читали теж РУПівську літературу, що приходила через Фінляндію." [27, с.21]. Починаючи з 1903 року в Петербурзі між українськими студентами почав ширитися марксизм. Дмитро Дорошенко твердить, що ціла студентська громада приєдналася до РУП, "а тому що сама партія перетворилася в Українську Соціял- Демократичну Партію, то й ми всі стали соціял-демократами, подобалось це комусь із нас, чи не подобалось" [28, с.106]. Дмитро Донцов теж став членом УСДРП. У російській північній столиці Дмитро Донцов сформувався як публіцист, набув перший досвід політичної роботи, увійшовши в коло українських соціал-демократів. «Д. Донцов, як провідний член УСДРП, скоро виробив собі ім'я популярного соціялістичного публіциста, а коли заходами української фракції в Другій Державній Думі в Петербурзі почала виходити газета "Наша дума", він став одним з її редакторів» [29, с.27]. Є також відомості про те, що у 1907-1908 рр. Донцов також належав до Мелітопольської організації партії есерів. Він був соціалістом лише до тієї межі, коли ця доктрина не перетиналася з українськими інтересами. Ще в Петербурзі він знайомиться із "Самостійною Україною" Миколи Міхновського, а коли 1904 року Українська Студентська Громада переходила на соціалістичні позиції, відходячи від ідеї самостійності, Донцов був одним з тих, хто очолив опозицію. За революційну діяльність Д.Донцова двічі, у 1905 і 1907 роках, було заарештовано [30, с.575] . Обидва рази це відбувалося в Києві. Влітку 1907 р. він потрапив до Лук'янівської в'язниці. На допиті Донцов стверджує, що ніколи не належав до партії соціал-революціонерів: "Никогда, ни к Партии социалистов-революционеров, ни к военной организации не принадлежал" [31, арк.18]. Після другого арешту й восьми місяців ув'язнення через хворобу виникає загроза життю Донцова. Заходами брата, сестри і Валентини Яновської-Радзимовської його випускають на поруки, 1908 року він виїжджає в Галичину. Уникнути покарання було можливим тільки за умови виїзду за кордон. У 1908 році завдяки хворобі Донцова звільнили з в'язниці. Скориставшись цим, він втік разом із Дорошенком і А. Жуковим до Галичини, уникнувши таким чином заслання до Сибіру.
У Галичині Донцов, Дорошенко і Жуков зупинилися у Львові, в українському студентському домі на вул. Супінського, де ними опікувалися українські студенти [32, с.10]. Протягом 1908-1909 рр. Дмитро Донцов лікувався після тяжкої хвороби (яку підхопив у в'язниці) у Татрах, у лікувальній оселі Закопане. Там він вперше познайомився з В.Липинським, С. Бжозовським та ін. [33, с.6].
Одужавши, Дмитро Донцов переїхав до Відня з наміром продовжити своє навчання. У 1909 р. він стає студентом юридичного факультету Віденського університету. У той же час активізується його публіцистична діяльність, він пише низку статей для західно-українських періодичних видань. Друкувався в журналах "Дзвін", "Украинская жизнь" та ін. [34, с.1424].
У 1909 і 1913 роках на студентських з'їздах у Львові Донцов виступав з доповідями. На I з'їзді з рефератом "Школа та релігія" 26-річний студент намагався розв'язати одну з найважчих проблем, а саме ставлення політики і філософії до релігії й церкви. На думку А. Бедрія, Донцов спробував показати, що релігія і церква в імперіалістичних державах служила і служить завойовникам. Донцов твердив, що "церква, як католицька, так і православна, по-перше завше була і є заклятим ворогом всякої свободи." [35, с.7] . Бедрій вважає, що Донцов мав на думці польську католицьку церкву та російську православну церкву, що завжди поборювали змагання українців до релігійної свободи і власної церковної самобутності [36, с.1424]. М. Сосновський натякає, що "Школа і релігія" є