перебіг виборчих кампаній та результати виборів засвідчили різний ступінь консенсусу щодо зовнішньополітичних стратегій розвитку держав: у Польщі практично не виникало суперечок щодо системотворчих засад, в Україні ж дискусія була жвавою і повної переваги не здобула жодна з концепцій геостратегічного вибору держави.

На парламентських виборах, що відбулися в Польщі у 2005-му році, перемогу отримали дві партії правоцентристського спрямування, представники котрих, власне і сформували парламентську коаліцію.

У виборах до сейму (нижньої і головної палати парламенту) перша з них - «Право і справедливість» (ПіС) - набрала майже 27% голосів, а друга - «Громадянська платформа» (ГП) - отримала підтримку трохи більш як 24% виборців. Крім лідерів, до сейму потрапили ще 4 партії, котрі мали своє представництво і в парламенті попереднього скликання: правлячий до того Союз лівих демократів (СЛД) - 11,31%, лівопопулістична «Самооборона» - 11,41%, а також ліво-орієнтована Польска народна партія (т.зв. селянська партія) - 6,96% та право-радикальна Ліга польських родин - 7,97% [7].

Першою характерною ознакою польських парламентських виборів 2005-го року стала рекордно низька явка виборців - всього 40,5% виборців скористалися своїм правом обирати керівництво країни (див. табл.3) [7]. До виборчих урн, на думку польських експертів, прийшли ті, хто найбільше хотів змін у Польщі. Як засвідчили результати тих виборів, найбільше змін хотів електорат правих та центристів після чотирирічного правління «лівих», а також електорат лівих і правих радикалів - тобто виборець здебільшого безграмотний, безробітний і безідейний.

Як ми можемо бачити, показник участі виборців у парламентських виборах 2005 р. є найнижчим. Що більше того, він відображає загальну тенденцію скорочення кількості голосуючих поляків. Особливістю участі в голосуванні різних груп є те, що у 2005 р. мешканці міст брали більш активну участь в голосуванні під час виборів до парламенту порівняно із мешканцями сіл - 43,06% проти 36,18 %. Слід також зауважити, що середній показник участі виборців у парламентських виборах в Польщі значно поступається відповідному показнику для європейських країн (72,6) і є дещо кращим за аналогічний показник для США (39,0) [8, c.276].

Тенденція скорочення участі виборців у голосуванні властива також і для президентських виборів, хоча абсолютні показники участі виборців у виборах президента є значно кращими порівняно із парламентськими виборами. Так, під час президентських виборів у 2000 р. взяли участь в голосуванні - 61,1 %, а під час першого туру президентських виборів 9 жовтня 2005 р - 49,56 %.

Чим пояснюються низькі показники участі виборців у парламентських виборах?

У значній мірі - розчаруванням громадян у діяльності політичних партій, депутатів парламенту та самого вищого законодавчого інституту країни. Напередодні виборів соціологічні агенції постійно фіксували низький рівень довіри до парламенту та партій.

«Це дивно, що поляки так добре вміють боротися за демократію, але не хочуть користатися нею», - прокоментував низьку явку розчарований президент Польщі А. Квасьнєвський. Однак особливо дивного тут нічого немає, якщо взяти до уваги, що дві останні політичні сили (спочатку права - «Акція виборча «Солідарність» (1998-2001), а потім ліва СЛД (2001-2005) керували країною в атмосфері перманентних корупційних скандалів. Усе це породило неабияке розчарування поляків політикою взагалі і практично «поховало» традиційний поділ польського виборця на «посткомуністів» та «вихідців із «Солідарності». Тому на цих виборах головна боротьба точилася не між «комухами та солідарухами», тобто - лівими і правими, - а між поміркованими націоналістами і консерваторами з ПіС та «прогресивними» лібералами з ГП [9, с.3].

Судячи по результатам виборів, здавалося, можна було говорити про «поворот вправо» польської політичної сцени. Та це було ю значним перебільшенням. Як відзначив один із польських публіцистів, якщо оцінювати економічну програму різних партій у новітній польській історії, то можна прийти до висновку, що в Польщі немає справжньої «правиці» - є лише набожна «лівиця» [9, с.3]. Це „ визначення може слугувати добрим «ключем» до розуміння головних програмних відмінностей між ПіС та ГП.

Отже, якщо взяти головні програмні пункти обох партій, котрі перемогли на виборах, то їх спільними рисами є: збільшення економічного зростання, зменшення дефіциту бюджету, економія на чиновницькому апараті (зокрема шляхом ліквідації низки державних інституцій та фондів), підвищення добробуту громадянина і безпеки держави. Головні ж програмні відмінності полягають у пропонованих шляхах досягнення цих цілей. Ліберальна ГП пропонує практично повне вивільнення від «пут» капіталу, створення ще кращого інвестиційного клімату, завершення реструктуризації економіки та приватизації державних підприємств, запровадження 15-відсоткового «лінійного податку» [9, с.3]. Біднішим верствам польського населення, яке може трохи постраждати від тотальної лібералізації, ГП пропонує компенсацію у вигляді соціального захисту.

Серед програмних «козирів» ПіС, були плани «посилення кримінальної системи».

Зрештою, головним гаслом об'єднаних цьогорічних виборчих кампаній ПіС було - «Сильний президент, чесна - Польща!». Ще незадовго до парламентських виборів у рейтингах «Громадянська платформа» випереджала «Право і справедливість» майже на 10%. Тому, судячи з польської преси, брати Качинські готувалися до варіанта: президент із ПіС, а прем'єр - із ГП. Порівняльний аналіз результатів виборів до Сейму Польщі наведені