УДК 94(=161.2)(477.64)

Н. В. Деркач

МОВНІ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ (НА ПРИКЛАДІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ)

У статті розглядається еволюція поглядів на етнонаціональні та мовні процеси в Україні. Вирішення національного питання лежить у площині нагромадження демократичного потенціалу розвитку суспільства, зміцненні засад громадянського самоврядування. Креативна роль держави у зміцненні статусу і створенні умов для розвитку мов національних меншин насамперед полягає у зміцненні її законодавчого поля, яке повинно працювати.

Ключові слова: політична нація, етнополітика, національні меншини, рідна мова, політика коренізації, мовна політика, міжетнічні інтеграційні процеси, етнічний склад населення, культура етнічних груп, толерантність.

На сучасному етапі державотворення Україна засвоює принципи політичного плюралізму та ідею політичної нації. В демократичному суспільстві ці принципи мають означати, що по-перше, Україна є спільним домом усіх людей і представників усіх націй і етнічних груп, що живуть на її землі, як громадяни, і, по-друге, що Україна є батьківщиною всіх, хто вважає себе українцями, незалежно від держави їхнього проживання та громадянства. Це, з одного боку, розширює рамки патріотизму з почуття етнічної спільності до почуття політичного громадянства, і, по-друге, покладає на українську державу особливу відповідальність за утвердження і розвиток традиційних етнічних засад сучасної української культури, включаючи національну мову. Європейське поняття політичної нації означає однакову рівноправну інтеграцію всіх етнічних груп до політичного процесу. Чи повинні ми при цьому питати кожного громадянина, хто він "за походженням"? Отже, українцем залишається кожен, - росіянин, татарин, єврей - хто вільно обрав своє українське громадянство. Для держави політично вони всі однакові .В Україні на сьогодні ще не склалася національна ідентичність як цілісна і стабільна структура, тому немає ще в нас колективності, національної солідарності і спільності, немає консолідованої політики,без якої неможлива реалізація цілей і місії країни. І до цього часу ведуться гострі дискусії, які не дали відповіді на питання: якою має бути українська ідентичність, яким повинен бути український патріотизм-етнічним, громадянським, лінгвістичним чи якимось ще. Досвід «помаранчевої революції» та соціологічні опитування показали, що в Україні демократична солідарність більш стійка, ніж національно-історична: нація пішла по сучасному і адекватному європейському формату логіки вибору громадянського миру, спільного благополуччя і побудови європейської правової держави. Якраз у ньому революція була не стільки буржуазною, стільки сучасною демократичною, яка носить за багатьма ознаками постнаціональний характер. Іде формування єдиної політичної нації, нової громадянської, соціально-політичної національної української ідеології, в основі яких лежать гарантовані права людини. Саме з таких позицій визначено основні напрямки етнополітики України у її Конституції: «...сприяння розвитку етнічної культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України" у контексті іншої проблеми „консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури"[1, с.6]. З цих позицій ми будемо говорити сьогодні про мовні проблеми у нашому строкатому суспільстві.

Серед завдань представленої статті: проаналізувати історію мовного питання на території Північної Таврії; визначити сутність мовних проблем в сучасній Україні; визначити шляхи подолання мовних проблем сьогодення.

Мова - це філософія світу. Вона є барометром будь-якого суспільного процесу, удосконалюючись і деградуючи разом із суспільством. Рідна мова для кожного із нас - це мова того народу, тієї нації. синами і дочками якого ми є. Це мова матері - вона найрідніша.

Особливої актуальності набувають питання національно-культурного та мовного відродження у доленосний для кожної країни час розбудови власної держави, і Україна у цьому не є винятком. Якщо для пересічного громадянина мова є головним засобом спілкування, для філологів - гарантованим предметом наукових досліджень, то для політиків розмаїття мов - ймовірне поле для найзавзятіших дискусій і політичних спекуляцій. З огляду на це важко переоцінити роль виваженої державної політики щодо розв'язання мовних проблем, які виникають у ході державотворчих процесів в Україні. Нікого не повинно лякати і ніхто не повинен дивуватись, що українська мова прагне утвердити свої функціональні обов'язки,пов'язані з необхідністю зміцнення економічних, торгівельних, інформаційних зв'язків як у межах національного простору так і в комунікативних стосунках зі світом. І це логічно. Але,маючи на своїй території 130 національностей, Україна несе відповідальність за їх долю. "Україна - спільне добро всіх її громадян" - з цієї позиції треба підходити до розв'язання мовного питання. Не перестаю цитувати українського вченого А. Свідзинського: "Якщо людське спілкування взагалі розкіш, то міжнаціональне спілкування - це вища насолода. Усвідомлення неоднаковості, різноманітності людей викликає почуття чогось таємного, прекрасного й водночас надзвичайно важливого для розуміння глибинної суті світу. І як збіднює себе той, хто вимагає тотожності, одноманітності. Для тих, хто сприймає національні барви людства як гармонію, а не як дражливий дисонанс, уся національна ідея розв'язується просто' [2, с.36].

Правовий режим співіснування різних мов, використання мов в освіті, науці та інших сферах суспільного життя є тією сферою, в якій збігаються етнічні та мовні проблеми та протиріччя. Найзавзятіші дискусії та політичні спекуляції виникають саме навколо мовних проблем. Добре спланована державна політика вирішення мовної проблеми є гарантією попередження дискредитації та конфліктів .Єдиним способом формування нових суспільних відносин, побудованих на принципах волі і демократії в умовах перехідного періоду може бути нова філософія освіти. Тут знову повертаємося до з'ясування ролі держави в питаннях національної