Слід зазначити, що законодавство України не окреслює все коло прав і свобод громадянина, пов'язаних із правом на рідну мову, не встановлює повноваження спеціальних державних органів,які відповідають за дотримання цього права, не передбачає конкретну юридичну відповідальність за його порушення .Статтею 8 закону „Про мови в Українській РСР" передбачено, що публічне приниження або неповага, умисне викривлення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перепон чи обмежень у користуванні ними, проповідування ворожнечі на мовному ґрунті тягнуть відповідальність, встановлену законом. Проте, прямо ні в

Кримінальному кодексі, ні в Кодексі України про адміністративні порушення, ні в інших законах України відповідальність за зазначені діяння не передбачена. Мовне питання і, зокрема, навчання офіційної, державної мови залишається гостро дискусійним протягом багатьох років. Через політичне забарвлення цих дискусій навряд чи ближчим часом буде знайдено рішення, яке б задовольнило всіх. На жаль, не тільки не спростила, але навіть значно ускладнила цю проблему ратифікація Верховною радою України в кінці 1999 року Європейської хартії про регіональні мови та мови національних меншин. Тепер у місцях компактного проживання двадцяти і більше відсотків громадян певної національності може бути поставлене питання про вживання їхньої мови в офіційних установах. У сучасній нестабільній політичній ситуації це може порушити існуючу рівновагу, загострити мовну проблему і спровокувати конфлікти у суспільному житті.

Різне розуміння і застосування положень ст.10 Конституції викликало практичну необхідність у її роз'ясненні та в офіційній інтерпретації в контексті конституційно-правового регулювання порядку застосування державної мови в Україні. У грудні 1999 року Конституційний Суд України прийняв рішення у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальних закладах у навчальному процесі. Згідно з цим рішенням:

Положення частини першої ст.10 Конституції України,за яким «державною мовою в Україні є українська мова» треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята ст.10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами АР Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватись російська та інші мови національних меншин у межах та порядку визначених законами України [1, с.5).

Виходячи з положень ст.10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних та комунальних навчальних закладах України є українська мова.

У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції, зокрема частини п'ятої та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватись та вивчатися мови національних меншин.

Що ми в результаті маємо? Існуючі на даний момент в Україні законодавчо-правова база та політичні механізми регулювання етнонаціональних відносин у цілому далеко не повною мірою відповідають потребам реального життя, вони потребують значного доопрацювання, щоб уникнути конфліктів і досягти міжнаціональної злагоди.

Як же працювали Запорізька обласна влада та представники національно-культурних товариств у цій нелегкій ситуації. Треба зазначити, що перші десять років працювати було цікавіше і легше. Відбувався свого роду „етнонаціональний ренесанс". Усі були на високому підйомі. Здавалося, що через якихось 10-15 років ми будемо говорити про „українське чудо" у питаннях етнонаціональних відношень і мовних у тому числі. З моменту проголошення Україною своєї незалежності на Запоріжжі крок за кроком впроваджувалась державна мова, плекаючи у дітей та дорослих любов до своєї держави, оскільки на Запоріжжі, як і на більшості території Півдня України питання відродження всього українського стояло надзвичайно гостро.

У результаті планомірної роботи досягнуто збільшення мережі навчальних закладів,що здійснюють освітній процес державною мовою (у 2000-2001 рр функціонувало 50,2% загальноосвітні заклади з українською мовою навчання; у 2002-2003 - відповідно 54,8%), зростає мережа закладів нового типу. Разом з тим, на виконання Указу Президента України від 21.09.2001 р "Про заходи щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств" та розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації "Про затвердження Комплексних заходів щодо розвитку культур національних меншин в Запорізькій області на період до 2005 року" забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб. Мовою національних меншин, що вивчається як предмет навчаються 526 шкіл, 5 - болгарських,1 - чеська; факультативно вивчають: російську - 510 шкіл, болгарську - 140 учнів, чеську - 140 учнів, кримськотатарську - 145 учнів, польську - 35 учнів ідіш, іврит - 612 учнів. При національно-культурних товариствах працювали на ентузіазмі недільні школи: литовська, польська, єврейська, татарська, грецька, німецька, болгарська, усього 17 шкіл. У ряді вищих навчальних закладів області відкрились групи або відділення з підготовки фахівців для шкіл з мовами нацменшин: ЗДНУ - польська, російська, словенська мови; Бердянський державний педагогічний університет - болгарська, російська. Вдалося вирішити питання забезпечення