У квітні 1950 р. митрополит Полікарп залишив Німеччину і переїхав до Франції. 22 квітня прибув він до Парижу. Разом з Полікарпом приїхав і Директор Митрополитальної Канцелярії УАПЦ п. Юрій Коваленко.

Після смерті Митрополита Полікарпа до управління УАПЦ в еміграції приступив Заступник митрополита Архиєпископ Ніканор, митрополит УАПЦ в Німеччині [5].

Чергове загострення стосунків між представниками української автокефальної течії та російської православної діаспори спостерігалося невдовзі після смерті митрополита Полікарпа. В 1954 р. на відзначенні роковин смерті митрополита Полікарпа о. Вишневський, виголошуючи промову, колоритно змалював всю складність взаємовідносин між представниками православної діаспори. З метою залагодження ситуації, протопресвітер В.Вишневський звернувся до Петра Євграфовича Ковалевського з листом, в якому пояснював обставини, за яких виголошувалася промова та намагався з'ясувати причини непорозуміння з представниками інших конфесій. Ми наводимо текст цього листа, який рельєфно висвітлює з одного боку всю складність взаємовідносин представників різних конфесій, з іншого - ілюструє рівень довіри і пошани до Петра Ковалевського з боку духовенства. (Текст подаємо мовою оригіналу).

Letters to P.E. Kovalevskij from Russian Orthodox, old Catholic, Protestant and Anglican clergymen

Протопресвітер

Мтр. Володимир Вишневський

Секретар Священного Синоду

Української Автокефальної православної Церкви

Париж, 10-го листопада 1954р. До Високоповажного пана Проф. Петра Євграфовича Ковалевського, Генерального Секретаря Кафедрального Собору Св. Олександра Невського в Парижі

Високошановний Пане Професоре, У відповідь на Ваш лист від 8-го листопада ц.р. в справі моєї проповіді з першого листопада, під час якої, я мав би в некоректній формі висловитись по відношенні Високоприосвященнійшого Митрополита Володимира, хочу Вас запевнити, що Ви впали жертвою невірної інформації.

На заупокійній службі Божій 1 листопада, яка була відправлена з нагоди першої річниці смерті б.п. (так в тексті - І.Ш), Його Блаженства Митрополита Полікарпа, під час проповіді я підкреслив заслуги покійного Ієрарха в справі перекладів та впровадження в богослужіння української літературної, живої мови. На підтвердження популяризації Діла Покійного Ієрарха (так в тексті - І.Ш) я навів факт, що сьогодні в сотках українських православних церквах за кордонами України, а навіть і в сьогодніщій Україні українська мова стала мовою богослужбовою. Далі дозволив собі навести приклад - прохання деяких священиків Екзархату Митрополита Володимира, дістати їм українські православні служебники та Євангельські тексти.

Що ж до особи Високоприосвященнійшого Митрополита Володимира, чи парафії на рю Дарю, під час згаданої проповіді взагалі не було згадки. До речі, це і не могло мати місця з уваги на моє найкраще відношення до особи Високоприосвященнійшого Митрополита Володимира, та глибоку пошану до нього, яку я зберіг ще з Гродненщини, де я провадив своє пастирське служення. Так само, можу запевнити Вас, що ніхто з адмістративно підпорядкованих мені священиків не допускає собі невластивого тону по відношенні до Екзарха Вселенського Престолу.

Нажаль, деколи буває трудно стриматись від відповіді на необосновані випадки деяких безвідповідальних одиниць з поміж кліру Екзархату. Коли наприклад Преосвященний Сильвестр на проповіді та парафіяльних зборах в Кольомбель осінню 1952 р. В непристойній та недопустимій для православного Ієрарха, формі висловився про Українську Православну Церкву, висловившись між іншим про мене, як про "самосвята", я ніколи не вважав можливим приписати ці вислови, як становище та погляди Екзархату, а лишень особистій малоосвідомленості та недосвіченості цього нововисвяченого тоді Ієрарха.

На прикінці мені приємно відмітити Ваше бажання провірити справу "у джерел" а не покладатись на вільні перекази, автори яких не завжди дбають про добро Церкви, а навпаки, стараються часом навіть посіяти недовір'я і ворожнечу так небажану між братніми православними Церквами.

Прийміть запевнення правдивої до Вас пошани

З любовю у Хрисіі Протопресвітер Вишневський (розчерк -І.Ш)

Адміністратор та Голова Генерального

Церковного Управління УАПЦ у Франції [1]

Наведений документ ілюструє всю неоднозначність, суперечливість взаємовідносин представників різних релігійних течій. Проте відзначимо і ще одну тенденцію. Документи особистого фонду Петра Ковалевського доводять, що незважаючи на кризу в стосунках між представниками різних конфесій, простежувалося устремління до діалогу, до пошуку спільних точок дотику. Ми навели лише один приклад контакту представника діаспори з прихильниками унезалежнення української церкви. Проте дописувачами Ковалевського були і члени руської православної, католицької, протестантської громад. Тобто, можемо говорити про окреслення в середині ХХ ст. екуменістичних тенденцій, інтенсивний розвиток яких ми спостерігаємо нині.

Джерела та література

Association pour la Conservation des Valeurs Culturelles Russes Archives Period: 1864-1957. KOVALEVSKIJ, PETR EVGRAFOVIC. 95-96. Letters to P.E. Kovalevskij from Russian Orthodox, Old Catholic, Protestant and Anglican clergymen. 2 boxes (=9 folders) // International institute of Social History.

International institute of Social History //www.iisg.nl

Letters to P.E. Kovalevskij from Russian Orthodox, old Catholic, Protestant and Anglican clergymen (2 boxes = 9 folders) // International institute of Social History.

Nicolaas Wilhelmus Posthumus // en.wikipedia.org/wiki/Nicolaas_Wilhelmus_Posthumus

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. - Т. IV. Частина ІІ. - К., 1998.

Ковалевский Петр Евграфович //mirslovarei.com/content_his/ KOVALEVSKIJ-PETR-EVGRAFOVICH-32113.html

Попытка создания галликанской церкви: католическая православная церковь Франции (ECOF) // http://www.foma.ru/articles/1127/

Слесарев А. Французское Православие западного обряда: исторический путь от церковной миссии к расколу // http://minds.by/article/54.html

Шугалева И. М.