УДК 930.2:35.07-058.232.6(477.5/6)"18"

Л. Ф. Циганенко

ФОРМУВАННЯ ДВОРЯНСЬКОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII - XIX СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ)

Розглядається формування дворянської земельної власності, уточнюються форми дворянського землеволодіння, участь представників місцевої аристократії в органах адміністративного й корпоративного управління в Таврійській губернії у другій половині XVH-XX ст.

Ключові слова: дворяни, формування, земельна власність, колонізація.

У контексті сучасних суспільних трансформацій тема дворянства викликає значний громадський інтерес та набуває актуального звучання. З'ясування загальних і особливих рис в процесі формування та розвитку цієї верстви у різних регіонах імперії повинно допомогти усвідомленню можливостей сьогодення, і що ще важливіше - завтрашнього дня.

Останнім часом в колі зору вітчизняних вчених опинилися питання специфіки формування дворянського стану на Півдні України в другій половині ХУІІІ - ХІХ ст., зокрема в Таврійській губернії та Криму.

Оскільки ґрунтовні студії над різними аспектами історії південноукраїнського дворянства ще тільки розпочинаються, важливе значення мають роботи джерелознавчого характеру, серед яких значне місце посідають дослідження А. Бойка [1]. Останніми роками окремі аспекти історії таврійського дворянства стали об'єктом дисертаційних досліджень українських вчених. Дослідниця Н. Сурева присвятила дисертацію аналізу джерел з історії дворянства Південної України кінця ХУІІІ - першої половини ХІХ ст. [2]. Поряд з визначенням руху документів та основних архівних зібрань, класифікацією джерел, авторка багато сторінок свого дослідження відвела під суто історичну довідку щодо особливостей утворення дворянських родів, формування землеволодіння та становлення дворянських корпоративних установ на Півдні України та зокрема в Криму. Висвітленню окремих питань політико-адміністративного характеру в історії Таврійської губернії присвячені дисертації В. Дмитрієва [3], Б.Короленка [4]. Однак робіт, які б розглядали формування дворянського землеволодіння в Таврійській губернії, адаптацію регіонального нобілітету до модернізацій них змін в економічному розвитку краю на сьогодні не існує.

В статті використані матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в місті Києві, особистого фонду Н. Д. Полонської-Василенко з Центрального державного архіву вищих органів державної влади і управління України, фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. Вернадського НАН України, державного архіву Одеської області, Російського державного історичного архіву (м. С.-Петербург).

На момент приєднання таврійських земель і Криму до Російської імперії ці землі не були якоюсь пустелею. Тут існувала досить розвинута система державно-адміністративного управління, створена за часів Кримського ханства, свої станові установи, основною з яких був Диван. Таврійське дворянство переважно представляла впливова мусульманська аристократія.

Взагалі кримські аристократи дуже дорожили своїм походженням і титулами. Привілейоване становище серед інших займав род Гіреїв, який мав право на ханський престол. Потім йшли декілька родів татарських мурз і беїв, які були досить відомі. Найбільш шанованими вважалися представники роду Ширинських. У реєстрі ,,Першої родини Ширинських мурз (старших та молодших)", складеному для князя Г. Потьомкіна, згадуються 202 особи [5, арк.13-14 зв]. Члени цієї родини займали перші місця після хана в Дивані, одружувалися на дочках гіреєвих, мали власний прапор. Ім належало багато населених пунктів у Феодосійському повіті.

Після Ширинських ішов рід Мансурських. Іх володіння знаходились у Євпаторійському повіті. Представники цієї родини також мали право одружуватися на доньках хана. Наступним був рід Аргинських мурз, маєтності яких були розташовані між Ахмечетом та Карасубазаром. Далі йшли Баринські та Суджеутські, що володіли землями в околицях Карасубазара. Представники всіх цих родин мали свої резиденції, свій управлінській апарат [6, с.61-65]. До найбільш відомих відносилися також мурзи Кипчакські, Даїрські та Яшлав- ські [7, с.56].

У процесі колонізації таврійських земель і Кримського півострова царський уряд діяв уже відпрацьованими методами перерозподілу земельних володінь, надаючи перевагу особам дворянського походжен- ня та іноземцям, іноді зовсім не зважаючи на інтереси місцевого татарського населення, зокрема татарських нобілів. Після приєднання Криму і приведення всіх мешканців до присяги на вірність російському самодержцю було створено земський уряд, який складався з татарських мурз. Загальне керівництво здійснював барон І. Ігельстром - головнокомандувач військ, розташованих на півострові.

Місцева аристократія досить обережно поставилася до нової влади, сподіваючись за допомогою виявлення вірнопідданських почуттів та бажання бути корисними домогтися збереження привілеїв, майна та порядків, які існувати на півострові за часів турецького панування. На початку січня 1784 р. на ім'я князя Г. Потьомкіна було відправлено листа, який підписали 23 найтитулованіші особи Криму. Серед них Ширин- бей Мегмедша, Мансурський бей Гусейн, колишній Селімвін-мурза Ширинський Магмет-ага, Мегметша Мурза Аргинський, Хази-Аскеров Муслядин Ефендій, Джантемир Мурза Ширинський, Кутлушак-ага Тер- чердар перший та інші [8, арк.3-5]. В листі зазначалося, що ,,спочатку й до сього часу кримські мурзи та старшини...жили у своїх маєтках...та отримували прибуток за давніми законами. ... просимо Вашу світлість затвердити все, як було" [9, арк.7-7 зв].

22 лютого 1784 р. Катериною ІІ було видано указ, за яким вищій верстві Криму надано всі права та пільги російського дворянства [10]. За наказом Г. Потьомкіна, російськими і татарськими чиновниками були складені списки кримських дворян. 344 нових кримських дворянина, які дали присягу на вірність імперії, зберегли за собою земельну власність. В цьому ж році було складено та направлено на затвердження до Сенату іменний список татарських феодалів, які претендували на отримання російських дворянських титулів.

Наприкінці ХІХ ст. дворянське зібрання Таврійської губернії приступило до створення власної родовідної книги. До одного