Процес формування дворянської земельної власності у Таврійській губернії відзначався певними особливостями, зумовленими специфікою історичного розвитку краю. Земельні відносини у Криму часів ханства були досить заплутаними. В ханстві існувало одночасно дев'ять різних форм землеволодіння, розгляд яких потрібно почати з характеристики володінь (домену) турецького султана, що мав назву ерз- міріє-султаніє. Султанські володіння включали усе південне узбережжя Криму, Керченський півострів, частину північних схилів таврійських гір. До їх складу входили чотири міста - Мангун, Кафа, Судак, Чуфу- Кале та 111 сіл.

Наступна форма - ханське землеволодіння. Воно включало державні та особисті ханські землі. За законами шаріату хану належало право виключної власності на землю. До коронних (державних) земель входили соляні озера та прилеглі до них селища на землях ханського домену; ліси на берегах річок Альма, Качі та Салгир; пусті земельні ділянки. Однак не завжди ці землі слугували лише на користь державі. Наявність пустопорожніх земель давала хану право здійснювати права верховного володіння, чи право передачі землі у повну власність, або у тимчасове користування. Крім того, коронних землях хан мав свої власні ділянки та поселення, що підлягали успадкуванню після його смерті і мали назви ,,хан-елі", ,,ханлі", ,,ханлік" [12, с.74]. Кримські хани не мали великих земельних володінь. Так, наприклад, у акті про спадок Хаджі Селім-Гірея (1704 р.), майно якого було поділено між нащадками (котрих, до речі в акті згадується 17 осіб), немає навіть згадки про великі земельні володіння. Зазначено лише невеликі угіддя та землі, сади, ліси, млини тощо [13, с.99]. Безумовно, ніщо не могло завадити ханам купувати або отримувати у подарунок землю, і стати повним її господарем. Проте в нас немає підстав стверджувати, що навіть землями, відомими як ханські, хани володіли на правах повної власності.

Крім хана, свій наділ був у нащадка престолу (калга), який називався кагалик (наділ нащадка ханського престолу або калги). Маючи свій особистий двір (в Акмечеті), свою адміністрацію, калга володів своїм наділом, окремим від ханського домену. Ці землі були розкидані на всій території Криму. Пізніше комісія з розгляду земельних питань у Криму віднесла кагалик у Тавельській долині розміром у 505 дес. до категорії ,,палацових", передавши його дійсному тайному раднику Попову.

Потрібно відзначити, що калги, як і решта султанів (царевичів), що знаходились при ханському дворі, не були великими поміщиками, не цікавились господарськими справами, а віддавали перевагу загарбницьким походам на українські та польські землі. Володіючи кагаликом на правах державної власності, калга не міг жалувати ці землі у спадкове володіння, бо вони передавалися лише у тимчасове утримання. І ханські землі, і кагалик мали статус державних.

Однак у Криму існували й такі форми землеволодіння, де державний початок поступався місцем приватному вотчинному праву. Йдеться про бейлік - особливий наділ, яким кожен із представників шести бейських родів: Ширинів, Баринів, Мансурів, Аргинів, Саджіутів та Яшлавів володів на правах політичного голови. З одного боку, бейлік можна назвати феодальним володінням, тому що він являв собою особливе поземельне пожалування політичного характеру. З іншого, - він виник на ґрунті патріархальних відносин і вважався родовим володінням, яке під час наслідування переходило до старшого у роді.

Бейлік Ширинів, куди входило 40 селищ, займав цілу округу у Феодосійському повіті і мав офіційну назву ,,Ширинський кадалик" (кадалик - судово-адміністративний округ).

Крім того, у власності цього роду було декілька земельних ділянок у Таманській окрузі. Про Баринів- ський бейлік відомо те, що ще до приєднання Криму до Російської імперії цей рід занепав. Бейлік Мансур- ський складався з двох частин, одна з яких була розташована у степах поблизу Перекопу, а інша - розміром понад 15 тис. дес. у Мангутському кадалику.

Бейлік Аргинський, який називався ,,Аргин-Найман" знаходився у Карасубазарському каймаканстві й у 20-х рр. ХУІІІ ст. складав 25 637 дес. землі. Про бейлік Саджиутський, відомо те, що в 1784 р. у Криму мешкало три представники цього роду - Мегметша мурза, син Давлетшах- бея; Магомет бей, син Ахматші мурзи та мурза в Еманештах, син Курт мурзи. Всі вони проживали у Карасубазарському каймаканстві. Є відомості про земельну ділянку цього роду розміром близько 6 тис. дес. у Феодосійському повіті. Бейлік Яшлавських займав частину Дуванської та Мангушської волостей. Крім того, були земельні ділянки у Бахчисарайському кадалику. З родинного списку, складеного на початку 20-х рр. ХІХ ст. відомо, що бейлік Яшлавів включав 11 500 дес. землі [14, арк. 154-158,224-228]. Таким чином, бейліки являли собою великі ділянки землі (хоч і не однакового розміру), розташовані головним чином у південно-східній частині Кримського півострова.

Ще однією формою приватного земельного володіння, що виникла під впливом ханської влади, було мурзинське землеволодіння. Слово мурза, на нашу думку, можна вважати синонімом слову дворянин. Завдяки ханським пожалуванням отримали земельну власність представники більшості кримських мурзин- ських родин.