апробації, купувати ж їх (землі - Л.Ц.) заборонено" [21, с.58]. Цікаво, що бажаючих купити державні землі у Криму майже не було, натомість не було відбою від тих, хто намагався отримати маєтки безкоштовно. Переважно у такий спосіб отримували землі в Таврійській області військові та цивільні чиновники. Голова тимчасового земського уряду в Криму Мегметша-бей Ширинський отримав у власність 273 333 дес., Батир-ага - 14 629 дес. Дуже полюбляли Крим представники титулованого дворянства. Наприклад, земельні володіння графа Безборо- дька у Криму складали 14 006 дес., принца Нассау-Зінгена - 12 343 дес., графині Скавронської - 12 562 дес. [22, арк.243-243зв.]. Не забув Г. Потьомкін і про себе й наказав виділити йому 13 тис. дес. землі у Байдарській долині та на південному березі Криму, де поблизу Фороса та Лімена князь зайнявся розведенням садів і плантацій маслини, шовковиці.
Не відставали від шляхетної аристократії й військові. У Криму земельні ділянки мали: полковник Ку- ликовський (37 965 дес.), генерал-поручик Самойлов (12 500 дес.), полковник Рокосовський (9 447 дес.), контр-адмірал Ушаков (8 506 дес.), генерал-аншеф М. Каховський (7 549 дес.), віце-адмірал Мордвинов (5 778 дес.), генерал-майор В. Каховський (3 455 дес.), контр-адмірал граф Войнович (2 904 дес.), віце- адмірал де-Рібас (1 308 дес.) [23].
Землі в Криму отримали й придворні чиновники, а саме: камердинер Зотов (3 131 дес. землі та виноградник у Судаку), камердинер Козлов (1 300 дес.), фрейліни Перекусихіна (1 570 дес.), Полекучі (500 дес. та виноградник), Звєрєва (500 дес. і виноградник) та інші. Всього на 1794 р. у Криму було роздано 288 064 дес. землі [24, с.84]
Катерина ІІ щедро роздавала землі дворянам, зобов'язавши їх у десятирічний термін заселити кримські маєтки своїми кріпаками з центральних губерній. Поміщики виконували це урядове розпорядження не дуже охоче і не досить вдало. Більшість дворян, які отримали землі в Криму, не мали бажання переселяти кріпаків зі своїх родових маєтків.
Окрім Криму, роздавалися землі дворянам і на материковій частині області - у Дніпровському та Мелітопольському повітах. В архівних справах з фонду Н. Полонської-Василенко є документальні свідчення цьому. Серед землевласників Дніпровського повіту Таврійської області ми зустрічаємо прізвища Потьомкіна - 66 718 дес., Синельникова - 16 813 дес., В'яземського - 13 155 дес., Олени В'яземської - 13 155 дес., генерал-поручика Татищева - 12 729 дес., Завадовського - 12 562 дес., полковника Куликовського - 12 007 дес., Любовича - 11 023 дес., Соколовського - 9 447 дес., графа Безбородька - 4 613 дес., Болтіна - 4 280 дес. [25, арк.243-243зв.]. Усього у Дніпровському повіті дворянам було роздано 220 576 дес., а у Мелітопольському - 55 782 дес., що разом складало 276 358 дес. Відтак по всій Таврійській області станом на 1794 р. у володіння ,,нових" дворян було віддано майже 1/8 частину площі всієї області.
Урядовий указ 2 вересня 1793 р., поряд із ухвалою роздач земель у новоприєднаній області, закріпив роздані землі за тими, кому вони були відведені. Сенатським указом 19 жовтня 1794 р. ,,нові" кримські дворяни подібно до старих поміщиків-татар отримали дозвіл вільно розпоряджатися своїми маєтками і вотчинами та іншими дворянськими маєтностями.
Однак до остаточного вирішення питань щодо земельної власності було ще далеко. Місцеве населення, кримськотатарські нобілі та "нові" дворяни ніяк не могли дійти згоди - кому ж з них належить земля? Незважаючи на всі спроби влади розв'язати проблему, зробити це було важко. На початку ХІХ ст. за розпорядженням уряду було проведено перепис усіх населених пунктів і земельних володінь на півострові з метою з'ясування кількості землі та її належності.
У матеріалах Таврійської вченої комісії збереглись таблиці, які відтворюють земельну статистику. Для прикладу розглянемо ситуацію в Сімферопольському повіті. На 9 жовтня 1805 р. тут налічувалось майже 300 земельних ділянок (села, пустощі, дачі, сади тощо), з них лише 75 мали офіційних власників. У решти населених пунктів в графі власник було записано ,,невідомо". Такі записи свідчать про те, що більше ніж через 20 років після приєднання Криму до Російської імперії так і не вдалося врегулювати питання земельної власності, і що 74,2% всіх земельних ділянок даного повіту перебували в категорії невизначених, спірних.
Ще один аспект процесу формування дворянської земельної власності у Таврійській губернії зближує її з Катеринославською та Херсонською. Мова йде про самовільне захоплення землі. Розподіл землі, її виділення та межування у Таврійській губернії відбувались зі значними порушеннями та зловживаннями. Досить часто траплялись випадки захоплення землі одним дворянином у іншого [26]. Деякі земельні позови розглядалися протягом кількох десятиріч. Однак незважаючи на ці негаразди, уряд продовжував роздачу земель упродовж першої третини ХіХ ст. Таким чином, зміни у поземельному устрої колишнього Кримського ханства були офіційно визнані, а значна частина земель опинилась у власності ,,нових" дворян.
Джерела та література
Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті XVIII століття. - Ч. 1: Аграрні відносини / Анатолій Васильович Бойко. - Запоріжжя: РА "Тандем у", 1997. - 204 с.; Бойко А.В. Соціальна історія Південної України останньої чверті XVIII століття (проблема суспільних груп) / А. Бойко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Тандем-У, 2000.