Маючи на увазі походи 1111 і 1185 рр., М.П.Барсов вважав, що в обох випадках Сальницю треба шукати "не в дальнем расстоянии от устья Оскола" [12, с.303-304].

Не вдаючись до детального аналізу реалій походу, Д.І.Багалій приєднався до точки зору М.Я.Аристова [13, с.250].

Посилаючись на М.Я.Аристова, ототожнював "з большой вероятностью" Сальницю з р.Тор і відомий фахівець з історичної географії В.Г.Ляскоронський. При цьому вчений слушно зауважував, що літописи, називаючи річки, вказують лише на місцевість, куди рухалися руські війська, тобто до Тору можна було підійти і правим берегом Донця, і лівим, а в останньому випадку могла матися на увазі місцевість поблизу гирла Тору [14, с.62].

Аналогічну точку зору висловив В.Г.Ляскоронський і в іншій грунтовній праці, лише підкреслив, що, можливо, під "р.Сальницей разумелась одна из речек, впадающих в Оскол с левой стороны, неподалеку от устья р.Тора" [15, с.11].

Важливим, певною мірою новим етапом в справі дослідження маршруту сіверських полків стала робота археолога і краєзнавця М.В.Сібільова. Будучи засновником і першим директором Ізюмського і Слов'яногорського краєзнавчих музеїв, він понад 30 років проводив археологічні дослідження у Подо- нцов'ї, відкривши десятки невідомих раніше об'єктів різних археологічних культур. Значну увагу вчений приділяв топографії, топоніміці, відстаням між об'єктами, бродам, тобто історико-географічному вивченню регіону. Ці спостереження і стали основою відомої статті 1950 р.

Отже, спираючись на натурне вивчення регіону, М.В.Сібільов дійшов висновку, що у "Книзі Большому Чертежу" взагалі йдеться не про р.Ізюм, а про Ізюм-Курган: "У старовинних документах і картах фігурують Сухий і Мокрий Ізюмці та Ізюм-Курган; р.Ізюм немає, принаймні документа про це авторові не трапилось, - пише М.В.Сибільов. - Між гирлами обох Ізюмців та Ізюм-Курганом відстань становить дві версти: поміж ними протікає невеличка, у 4 км завдовжки, історична р.Сальниця, що відома під назвою "Річки". При цьому вчений зазначав, що у "Книзі Большому Чертежу" допущено помилку: р.Річка впадає у Донець не з правого , а з лівого боку [16, с.104].

У низці статей і двох книгах, присвячених історичній географії Половецького степу, походам Мономаха та Ігоря Сіверського, К.В.Кудряшов детально розглядає і маршрут русичів 1185 р. Сальницю автор локалізує в районі Ізюма [17, с.64, 66, 80; 18, с.35-36].

На працю К.В.Кудряшова "Слово о полку Игореве" в историко-географическом освещении" [19, с.43- 94] відгукнувся російський історик-емігрант С.Лєсной (С.Я.Парамонов) у дослідженні "Слово о полку Игореве", що було надруковано у 4-х випусках у Парижі в 1950-1953 рр. і вперше опубліковано у Росії окремою книгою у 2008 р. Автор піддав різкій і не завжди, як на наш погляд, об'єктивній критиці здобутки радянського Словознавства і, зокрема, названу працю К.В.Кудряшова. Щодо Сальниці С.Лєсной вважає, що річка, згадувана у походах Мономаха і Ігоря, це одна і та ж річка в районі м.Ізюм, але не та, про яку йдеться у "Книзі Большому Чертежу": "Сальница "Слова" - эта та Сальница, на которую ходил Мономах и его воеводы (отдельно) на Дону. На Дон шел и Игорь, следовательно, Сальница Игоря и Мономаха одна и та же Сальница. Это Сальница в глубине половецких степей, а не Сальница у их преддверия" [20, с.152- 153,158-159]. Такі міркування змушують С.Лєсного здійснювати хронологічні перерахунки і відводити на рух до Дону ще 6 днів.

У цій статті ми не будемо зупинятися на календаризації походу Ольговичів - це тема окремої, розлогої статті, лише зазначимо, що розрахунки С.Лєсного на нинішньому етапі розвитку історичної науки не можуть бути прийняті.

Незважаючи на надмірну різкість, а часто і безапеляційність роботи С.Лєсного, слід відзначити одне цікаве спостереження. Він слушно зауважує, що річка, яка згадується у літописах, "несомненно солидная река, имеющая значение, а не ручей, который даже не сохранился в настоящее время [20, с.158]. У даному випадку слід погодитись з дослідником - Сальниця мала дійсно бути "солідною" рікою, адже як географічний орієнтир цей об'єкт (річка, брід, вузол шляхів, торговельний пункт?), як видно з літописних повідомлень, в ХІІ ст. мав відігравати певну важливу функцію.

В.О.Афанасьєв у досить грунтовній статті зазначає: "река Сальница, правильнее Сольница, - бывшее название реки Тор, куда полк Игорев прибыл вечером той же субботы 4 мая" [21, с.47]. Тут дослідник, як і деякі інші автори, починаючи з М.Я.Аристова, ототожнює Сальницю у походах Мономаха та Ігоря.

Натомість у грунтовній статті В.М.Глухов пропонує два варіанти маршруту сіверських полків, але, вважаючи, що метою походу була Тмуторокань або, як мінімум, вихід до Дону, дослідник накреслює рух військ через Донець, Оскол і далі на південний схід. При цьому, ставлячи під сумнів дані "Книги Большому Чертежу" (те місце, де йдеться про Сальницю), В.М.Глухов слушно зауважує, що згадка її у Іпатіївському літописі ("поидоша к Сальнице") не могла стосуватися невеликої річки і літописець "не мог ее взять в качестве географического ориентира" [22, с.28].

Відомий знавець старожитностей Подонцов'я Б.А.Шрамко вважає, що йдеться про дві різні річки [23, с.404].

Б.О.Рибаков у своїй відомій монографії повністю погоджується з В.М.Татіщевим. Характерно, що видатний історик, відомий своїми дотепними і неординарними підходами, прискіпливою увагою до деталей та історіографії, навіть не аналізує згадки Сальниці у інформації про похід Мономаха, кампанію Ольгови- чів 1185