Мається на увазу праця А.В.Лонгінова "Историческое исследование сказания о походе Северского князя Игоря Святославича на половцев в 1185 году" [25, с.213], присвячена різноманітним питанням "Слова о полку Ігоревім". В свій час ця робота була досить стримано зустрінута критикою, оскільки в ній наявні надмірні пошуки символів, алегорій, штучна міфологізація, змішування історичних реалій з поетичними зворотами [26, с.179-180].

Отже, А.В.Лонгінов навряд чи міг внести "окончательную ясность" навіть у свій час, а за сотню років, що минули, наукова думка просунулася ще далі, висунувши нові аргументи і гіпотези. Виглядає дещо дивним, що Б.О.Рибаков спирається на досить посередню роботу, переважно філологічного характеру, хоча і до неї, і після неї (робота А.В.Лонгінова була опублікована у 1892 р., а Б.О.Рибакова - у 1971 р.) побачили світ десятки праць з аналізованої проблеми - це видно навіть з вищевикладеного.

Детально, з залученням великої кількості джерел, підходить до з'ясування маршруту сіверських полків військовий інженер Г.Є.Пядишев. Велику частину його праці присвячено, зокрема, і локалізації Сальниці. Порівнюючи похід Ігоря Святославича з Шаруканським походом Володимира Мономаха, він досить переконливо доводить, що згадувані у літописних оповіданнях про ці походи дві Сальниці є різними географічними об'єктами [27, с.54-55]. Причому Сальницю у поході Ігоря дослідник навіть схильний трактувати не як ріку: "древнеславянское слово сал, сохранившееся в болгарском языке, означает "плот-паром", а на Дону у казаков словом салы называли связанные в ряд камышовые пучки, на которых казак, переправляясь через реку, клал седло и вьюки, т.е. слово сал связано с переправой через реку". Таким чином, підкреслює Г.Є.Пядишев, у ХІІ ст. під назвою Сальниця розуміли не лише річку (як у Шаруканському поході), а й місце переправи, тому літописець і не назвав її рікою, "что он аккуратно делал в отношении других рек" [27, с.55].

Нам здається привабливою така точка зору, тим більше, що вона знімає низку складних питань і стосовно географії Шаруканського походу Мономаха. Лише додамо, якщо в назві Сальниця дійсно наявний корінь зі значенням переправа-пором, то таку назву могла носити і річка. Як приклад можна навести десятки назв річок і населених пунктів з коренем лоз/лаз, чиї назви етимологічно пов'язані з переправами- бродами-перелазами [28, с.49-53].

Далі Г.Є.Пядишев слушно зауважує, що визначити місцезнаходження "переправы-Сальницы" у поході Ігоря можливо лише виходячи з розрахунку відстаней, що відділяють її від стоянки військ на Осколі, і від місця битви на р.Сюурлій [27, с.55]. Останню відстань вчений визначає у 20-25 км і ототожнює Сальницю з р.Великий Бурлук або з місцем переправи через неї [27, с.60].

Ідентифікує згідно з В.М.Татіщевим Сальницю і В.Г.Федоров [29, с.64-67].

Певним підсумком в справі дослідження історико-географічних аспектів походу Ігоря Святославича стали праці харківського вченого, професора М.Ф.Гетьманця. Впродовж кількох десятиліть дослідник вивчав реалії другого етапу маршруту (від Сальниці до Каяли) безпосередньо на місцевості. Результатом цих натурних студій стала відома стаття 1976 р. [30, с.305-326] і монографія з промовистою назвою "Тайна реки Каялы", що витримала три видання 1982, 1989 і 2003 рр. (2-е і 3-є видання перероблені та доповнені). Детально проаналізувавши основні гіпотези і висунувши додаткові аргументи, М.Ф.Гетьманець погоджується з версією М.В.Сібільова, лише дещо уточнює, що Сальниця - не безіменна річечка на околиці Ізюма, а більш значна р.Сухий Ізюмець, що теж впадає у Сіверський Донець навпроти Ізюмського кургану [31, с.51, 166]. Останній вчений вважає Шеломянєм "Слова о полку Ігоревім".

Автор статті про Сальницю у "Етимологічному словнику літописних географічних назв Південної Русі" О.С.Стрижак локалізує цю річку між річками Ізюмом та Ізюмцем і подає ще кілька варіантів: "як рр. Сал,

Сільниця (Сольниця), Търъ /.../ Солона та інш. Тут наведено і кілька етимологій: від сальный - сало ("шуга"), льодова кашка; "сальный" - брудний; а також назви кількох річок: Сала в Центральній Росії, Сал на Дону у Ростовський області РФ. Щодо останньої автор зазначає з посиланням на М.Фасмера: "ймовірно, з тюрк.; пор.: кирг., алт., казах. sala "притока, рукав річки" або калм. sala "розгалуження, рукав річки, долина, яр" [32, с.129].

Відомий знавець давньоруської культури, і зокрема "Слова о полку Ігоревім", Л.Є.Махновець у "Гео- графічно-археологічно-етнографічному покажчику" до "Літопису Руського" розрізняє дві річки Сальниці: ту, що згадується у поході Мономаха 1111 р., вчений з застереженням "очевидно" ототожнює з р.Солона - правою притокою Попільнюшки (правою притокою Береки), а Сальницю, що згадується у поході Ігоря, традиційно - з річкою біля м.Ізюм [33, с.568].

Вважаючи, що Ігор рухався з півночі Муравським шляхом, П.Я.Корж вбачає у Сальниці р.Мжа. Аргументація дослідника є дещо несподіваною, оскільки він стверджує, що у кінці ХІІ ст. "о местоположении притоков судили глядя на реку не по течению, а против него", тому, мовляв, р.Мжа сприймалася ніби ліва притока, що й відбилося у її тюркський назві - "сал, сол - левый" [34, с.103].

Положення про визначення розташування приток (права/ліва), яке висуває П.Я.Корж, є дуже сумнівним і потребує детальної