Але, на наш погляд, є у міркуваннях П.Я.Коржа спостереження, які заслуговують на увагу. Це те, що автор не заводить військо Ігоря у глиб половецьких земель, а накреслює його рух битим Муравським шляхом, який в цій місцевості майже співпадає з умовним кордоном Русі і Степу. Але в цілому ототожнення Сальниці і Мжи, як і усі подальші побудови П.Я.Коржа, виглядають непереконливими.

Однозначно погоджується з орієнтирами "Книги Большого Чертежа" відомий археолог С.О.Плєтньова [35, с.162].

Перекладач і дослідник "Слова" А.Ю.Чернов в своїй новій розлогій книзі детально зупиняється на іс- торико-географічних аспектах походу Ольговичів. Згідно його розрахунків, і перша (переможна), і друга (трагічна) битви відбулися не на правому березі Донця, а на лівому, тобто у межиріччі останнього і Дону. Сальниця, за А.Ю.Черновим, - р.Глибока (або р.Калитвинець); Сюурлій - Біла Калитва; Каяла - Бистра [36, с.275-276, 284-285].

У новітньому дослідженні луганського історика В.І.Подова обгрунтовується так званий південний варіант розташування місцевості, де відбулися трагічні події. Ототожнивши Сальницю, що згадується під 1111 р., і ту, що згадується під 1185 р., дослідник локалізує її в басейні Дніпра, вважаючи, що це сучасна р.Солона - права притока р.Вовча, що впадає у Самару [37, с.16,101-103].

Отже, як бачимо, на сьогодні не існує одностайності й щодо визначення місця розташування Сальниці, і трактування цього географічного об'єкта (брід, ріка?), і можливості ототожнення Сальниці, що згадується у зв'язку з походом Ігоря 1185 р., з Сальницею у поході Мономаха 1111 р., і згадками її у "Книзі Большому Чертежу". Однак, переконані, - ситуація не є безнадійною. Спробуємо зупинитися на деяких моментах, яким, на наш погляд, недостатьо приділяється уваги.

Дослідники неодноразово зупинялися на питанні невідповідності незначних розмірів Сальниці (якщо мати на увазі район Ізюма, яка, згідно окремих гіпотез, навіть не збереглася до наших днів), зі згадками про неї у досить важливих літописних повідомленнях. Тобто ця річка повинна була бути відомою на Русі якщо не своїми розмірами (такий фактор відсутній), то чимось іншим, неординарним. Це спробував пояснити К.В.Кудряшов тим, що Сальниця "определяла собой место переправы через Донец - в этом основание для ее упоминания в летописи, а позднее и в "Книге Большого Чертежа" /.../ именно сюда, к этой Са- льнице, т.е. к Изюмской переправе, и подошел Игорь" [18, с.36; 19, с.68].

Виходячи з вищесказаного, можемо дійти попереднього висновку: три важливі фактори, що, на думку багатьох вчених, пов'язані з походом Ігоря Святославича, ніби концентруються в районі сучасного м.Ізюм. Це:

Згадки р.Сальниця у літописі та "Книзі Большому Чертежу";

Наявність переправи в районі м.Ізюм;

Розташування поруч гори Кременець - Шеломяні "Слова о полку Ігоревім".

Така гіпотетична локалізація історико-географічних реалій - майже однозначної трактовки цього Ізюмського вузла як головної відправної точки подальшого шляху Ольговичів - призводить до заздалегідь заданого пошуку десь неподалік і інших об'єктів - Сюурлія і Каяли. Але, як нам уявляється, картина виглядає дещо інакшою. Зупинимося детально на кожному з наведених факторів.

Отже, писемні згадки Сальниці. Фраза Іпатіївського літопису, процитована на початку цієї статті, майже завжди перекладається, а отже і тлумачиться, не зовсім точно, тому більшість вчених вважає, що дружини Ігоря на шляху до Сюурлія перетнули Сальницю. На це вже звертали увагу В.Глухов, С.Лєсной, М.Т.Гойгел-Сокол, О.Г.Бобров та інші дослідники. Втім, у літописному рядку чітко вказано: "и оттуда по- идоша к Сальнице", - тобто тут маємо справу зі специфікою часових форм дієслів у давньоруській мові (у даному випадку дієслово "поидоша" вжито у формі аориста, що однозначно вказує на нетривалість дії - на завершення початку руху до Сальниці). Підтверджує це і традиційне значення префікса по-. Тобто ці слова Іпатіївського літопису слід розуміти: почали рухатися, вийшли, виступили до Сальниці.

Також не все з'ясовано і з місцем розташування Сальниці щодо Донця - вона була правою чи лівою притокою останнього і чи взагалі була вона притокою саме цієї річки? Про це в давньоруських джерелах не йдеться.

Це є принциповим, тому що у випадку локалізації Сальниці на лівому березі Донця, доведеться погодитися, що в цей момент русичі вже перетнули Донець і опинилися у межиріччі Донця-Оскола. А останнє теж, в свою чергу, потребує додаткової аргументації, адже фраза того ж літопису "приида ко Осколу" теж однозначно не вказує на перехід через останню, а може означати і рух її берегами, по її притоках, території, що відноситься до її басейну, або, швидше за все, - про рух до місця впадіння Осколу у Донець.

Взагалі, визначення територій, земель, волостей за річками, що протікають по них, є характерною рисою давньоруського літописання. Так, десятки разів зустрічаємо майже формульні фрази типу: "воевати Волгу", "ходи на Дунай", "снесе Сулу", "повоевати Сулу" і т.інш. Д.С.Ліхачов підкреслює, що таке ж визначення "страны" за річками зустрічається і у "Слові", і наводить 12