Таким чином, вагомих підстав стверджувати, що русичі перетинали Сальницю, немає.

Тепер стосовно згадки Сальниці у зв'язку з наявністю на ній саме в районі Ізюма переправи, що ніби надає їй особливого значення, чим і зумовлені згадки її, Сальниці, у писемних джерелах. Таку аргументацію взагалі слід відкинути, тому що середня течія Донця має десятки бродів, так званих лазів-перелазів. Нами було проведено спеціальне дослідження і встановлено, що на відрізку від Бєлгорода до Лисичансь- ка функціонували у пізньому середньовіччі принаймні 33 переправи [39, с.3-14]. Зрозуміло, що велика їх кількість використовувалася і раніше. Лише на Середньому Донці від Савинців до Слов'янська (історичного Тору), тобто основного району пошуків Сальниці, було понад 10 переправ [39, с.8-11]. Деякі з них згадуються у численних документах і публікаціях Філарета (Гумілевського), І.Д.Бєляєва, Д.І.Багалія, В.О.Юркевича, А.Г.Слюсарського та інших дослідників. Отже, наявність броду на Сіверському Донці саме в районі Ізюма не є чимось надзвичайним, аби привернути увагу літописців.

Між літописними згадками (Сальниця/Сольниця 1111 р. і Сальниця 1185 р.) лежить три чверті століття, і за цей час жодного разу цей гідронім не згадується у джерелах. Таким чином, вірогідно, праві ті дослідники, які вважають, що йдеться про дві різні річки.

Тепер стосовно Ізюмського кургану - гори Кременець, яку деякі дослідники, починаючи з П.Г.Буткова, ототожнюють з Шеломянєм "Слова о полку Ігоревім", що згадується у відомому рефрені "О, Русская земля, уже за Шеломянем еси!". Йдеться про те, що русичі виходять за межі Русі, яку вже не видно за Шеломянєм. На початку ХІХ ст., коли писав свою роботу П.Г.Бутков, уявлення про кордони Русі ХІІ ст. були дуже непевними і неконкретними. Звідси і з'явилася гіпотеза про Ізюмський курган, що й дійсно є надзвичайним природним утворенням на відносно рівнинній місцевості. Але на сьогодні встановлено, що кордон Русі зі Степом в епоху "Слова о полку Ігоревім" пролягав значно західніше - в межиріччі Ворскли і правих приток Сіверського Донця [40, с.3-10]. Нагадаємо: останній давньоруський літописний город Донець знаходився в межах сучасного Харкова, далі на схід спорадично трапляються лише поодинокі об'єкти.

Отже, гіпотетичність локалізації Сальниці біля Ізюмського кургану пов'язана з гіпотетичною локалізацією Шеломяні, і навпаки.

У літературі є досить сталою, майже традиційною, думка про умовний розподіл маршруту сіверських полків на дві частини, два етапи: з Новгорода-Сіверського до Сальниці та від Сальниці до Каяли. Тут є своя логіка, адже власне військові дії почалися після Сальниці. Але в такому розподілі є одна серйозна вада, що призводить до невизначеності у подальших розрахунках: Сальниця не може бути надійним репером, оскільки вона сама по собі є шуканою - її власне місце розташування не встановлено остаточно.

Останній відносно надійний географічний (і хронологічний) орієнтир - це місце переходу через р.Донець (суч. р.Уди) в районі літописного м.Донець. Цей перехід відбувся одразу після сонячного затемнення, про що маємо пряму вказівку "Слова о полку Ігоревім".

Тут ми знову зіштовхуємося ще з одим проблемним аспектом, пов'язаним з тим, що не всі дослідники погоджуються з ототожненням давньоруського Донця з сучасною р.Уди (права притока Сіверського Донця), а сучасного Сіверського Донця - з Доном давньоруських джерел і, виходячи з цього, ареал пошуків переносять на схід до сучасного Сіверського Донця [41, с.134; 42, с.134-135]. Втім, ще у 1958 р. Б.О.Рибаков присвятив цій проблемі окрему роботу, де, на наш погляд, переконливо довів саме таке розуміння давньоруської гідронімічної номенклатури даного регіону [43, с.5-11].

Таким чином, якщо 2-й етап відраховувати від затемнення, то тоді серед усіх історико-географічних орієнтирів будемо мати згадки лише про Сальницю, Сюурлій та Каялу, тобто про три об'єкти, які точно не локалізовані. Але і в цій ситуації, як нам здається, є шляхи для подальших пошуків. Дещо прояснює цю складну ситуацію повідомлення Іпатіївського літопису, в якому йдеться, що після поразки русичів і полонення князів Ігоря утримували у половецькому таборі на березі р.Тор. Звідси згодом він, перетнувши цю річку, направився до р.Донець. Тут ми натрапляємо на одну цікаву деталь географічного змісту, на яку мало звертають увагу дослідники, але яка, очевидно, пов'язана з попередньою інформацією Іпатіївського літопису. Лаврентіївський же літопис сповіщає, що коли Ігор перебував у полоні, то "поиде путем гость, они [половці - В.З.] казаша рекуше: "поидите по свою братью али мы идем по свою братью к вам" [44, стб.399]. Тобто, половці казали, щоб гість-купець переказав русичам, аби вони прийшли за своїми людьми.

Тут є важлива вказівка - поиде путем гость , тобто шляхом рухався купець-гість і прямував він, як це видно з того, що половці "рекуше" йому, до Русі. Отже, шлях його був з півдня на північний захід або на захід. Ігор же перебував у полоні на р. Тор, що впадає у Донець неподалік від головної магістралі регіону, пізніше відомої під назвою Муравський шлях. Отже, дорогою, якою рухався цей гість, дуже вірогідно, і був саме цей шлях, що проходив поруч з Тором та його притоками. Звідси випливає, що десь неподалік мала бути і Сальниця. Вірогідно, праві ті дослідники, які підтримують і розвивають думку П.Г.Буткова, згідно якої шукана річка є однією з приток Тору. Ми теж приєднуємося