Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 94:392

УДК 94:392.1/5(=161.2=163.2)(477.6/7)"1920/1940"

І. П. Дерман

ВЕСІЛЬНА ТА РОДИЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ТА БОЛГАРСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В 20-Х - НА ПОЧАТКУ 40-Х РР. ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ УСНОЇ ІСТОРІЇ)

Автор статті викладає особливості весільної та родильної обрядовості українського та болгарського

населення Південної України в 20 - на початку 40-х рр. ХХ століття. Автор намагається показати спільні

та відмінні риси в обрядах обох народів. В статті досліджено та проаналізовано зміни, яких зазнали

традиції в часи встановлення радянської влади.

Ключові слова: Південна Україна, весілля, сватання, родильна обрядовість.

Південна Україна - регіон багатонаціональний, в якому проживають українці, росіяни, болгари, греки тощо. Тривалі культурні зв'язки болгар та українців з іншими народами спричинили численні взаємні запозичення, сприяли виникненню спільних рис в традиціях і обрядах. Проте не забували традицій своїх пращурів.

Для дослідження були обрані села Єлисеївка та Гюнівка Приморського району Запорізької області. Єлисеївка була заснована українцями, Гюнівка - болгарами, які і нині переважають серед місцевого населення.

В традиційній культурі українців та болгар весілля є одним з найконсервативніших обрядів, це дає змогу використовувати його як джерело для вивчення різноманітних сфер життя, простежити складний і тривалий шлях трансформації культури.

Народження дитини завжди було важливою подією в житті кожної родини. Родильна обрядовість має давнє коріння в усіх слов'янських народів. Вона поєднують в собі цілий комплекс звичаїв, традицій, обрядів.

Весільна та родильна обрядовість зазнавала змін під впливом різних чинників, але основний обряд все ж таки залишався незмінним.

Дослідження обрядовості народів України почалося наприкінці ХІХ століття, виданням праці російських дослідників І. Снєгірьова та О. Терещенка, яка присвячена обрядам та звичаям росіян, українців та білорусів. Першим відомим дослідником болгарського населення України був М. Державін [1, с.34]. Його праця стала, фактично, першим узагальнюючим етнологічним дослідженням болгар України. На сьогоднішній день дослідженням життя болгарського населення на території України займається чимало вчених, серед них В. Диханов, В. Мільчев, С. Пачев, Ю. Іріоглу та інші [1; 2]. Українську обрядовість, традиції та звичаї досліджують Н. Петрова, М. Маєрчик та інші [3].

Весільні святкування в українців та болгар починаються зі сватання та оглядин. Засилали сватів, домовлялись з батьками, питали згоду нареченої. Болгари називають цей звичай «гудьож». Наречений разом зі своїми батьками приходить в дім нареченої, найчастіше з пляшкою вина. Гостей відразу запрошують до столу, пригощають і домовляються про те, коли буде весілля, звісно, якщо наречена згодна [4, арк.4]. Респонденти-болгари відмічають, що навіть в 20-40-х роках в їхньому селі були випадки, коли батьки одружували дітей, навіть без їхньої згоди. Звісно, такий звичай зберігався не лише серед болгар, але й серед українців. Але так було прийнято не в усіх сім'ях. Люди стверджують, що на початок 30-х років примусових шлюбів майже не було. Виняток становили шлюби більш заможних селян, але лише до колективізації. В основному дивилися на те, щоб сім'я була порядна, працьовита і наречений не був п'яницею.

Що стосується українського сватання, то воно в дещо відрізняється від болгарських традицій. Приходячи в дім дівчини, старости приносили з собою хліб на рушникові. Домовившись з батьками, й отримавши згоду нареченої, старости обмінювалися хлібом з господарями, а дівчина перев'язувала їх рушниками. А якщо дівчина відмовляла старостам, то підносила, замість хліба, гарбуза. Взагалі під час сватання дівчина мала вести себе скромно, зазвичай вона перебувала в іншій кімнаті і батьки гукали її лише для того, щоб вона сказала останнє слово [5, арк.8]. Матеріальна сторона весілля під час сватання не обговорювалася.

Якщо відповідь дівчини була позитивною, починали готуватися до весілля. Українці пекли коровай, шишки, дивні. Запрошували на весілля обов'язково молоді. Ходили по дворам, звертаючись до господарів: «Батько і мати просили, щоб ви приходили до нас на весілля». Саме весілля могло тривати два-три дні. Весілля починалося з плати ворітні й викупу нареченої. Коли наречені виходили з двору молодої, то батьки обсипали їх зерном, цукерками, горіхами та благословляли їх. А батьки нареченого зустрічали молодих хлібом-сіллю [6, арк.8].

Весільний стіл накривався переважно з українських національних страв. Варили кисіль, готували м'ясо, пекли коржики. Почесне місце на весільному столі займали коровай та гільце, прикрашене різнокольоровими стрічками з паперу та квітами [5, арк.9].

В суботу та неділю святкували власне весілля, а в понеділок привозили наречену до батьків снідати. Молода, за звичаєм, мала працювати на показ - накривати на стіл, мити посуд, підмітати подвір'я тощо. Не обходилося на весіллі й без забав. Найпрудкіші з гостей могли вкрасти у нареченою взуття, або навіть і саму наречену та вимагати викупу у нареченого та боярина [6, арк.8]. На другий-третій день батьків наречених переодягали та катали на бричці, возили купатися до річки. Дехто з запрошених перевдягався в циган. Цей день люди називають «курі» або «курятина». Ця назва пішла від традиції варити в цей день в казанах куряче м'ясо. «Цигани» могли зайти в двір будь-якого запрошеного та зловити курку [7, арк.7].

Згідно традицій молоді на весіллі обдаровували батьків та найближчих родичів. Дарували переважно одяг: сукню, сорочку чи відріз тканини.

Одяг наречених на той час був скромним: у нареченого - костюм, іноді навіть, несвятковий, у нареченої - біла сукня, якщо родина була


Сторінки: 1 2 3