УДК 94(477)"1920-1930":323.39

М. О. Фролов

ОРГАНИ ДЕРЖБЕЗПЕКИ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ 20-30-Х РР. XX СТ.

Стаття присвячена дослідженню ролі і місця органів держаної безпеки в захопленні більшовиками влади на Україні, радянській політичній системі, проведенні масових репресій. Автор зазначає, що система політичного контролю, представлена органами держбезпеки, була невід'ємної частиною радянської диктатури, її представники посідали провідне місце в державній та партійній еліті. Ключові слова: органи держбезпеки, політична система, диктатура, репресії

Більшовицьке керівництво не приховувало, що воно прагне до диктатури. Про це неодноразово говорив Ленін. Про це ж свідчать статті та виступи Троцького, Зинов'єва, Каменєва, Бухаріна, Сталіна. А головне, що починаючи з жовтня 1917 року більшовицька верхівка все робила для того, щоб ця диктатура була встановлена. Уже в грудні 1917 року згідно з декретом ленінського Раднаркому виникає Надзвичайна Комісія на чолі з Ф.Е. Дзержинським - орган більшовицької держбезпеки та „червоного" терору проти власного народу. У січні 1918 року більшовики силою перешкоджають роботі Установчих зборів, які повинні були визначити подальшу політичну та державну долю колишньої Російської імперії. Навесні 1918 року руйнується урядова коаліція більшовиків та лівих есерів. Лідера лівих есерів М. Спірідонову та її соратників більшовики кидають на багато років до в'язниці. Одночасно відбуваються репресії та переслідування представників партії кадетів, меншовиків, есерів та усіх можливих політичних опонентів більшовицької влади. Дуже швидко ворожу позицію до цієї влади декларують частина селянства та інтелігенція. Незабаром у країні палає громадянська війна. Спроба швидкої реалізації комуністичної доктрини веде до консолідації озброєної опозиції більшовикам. У цих умовах Ленін та члени ЦК РКП(б) дуже швидко відмовляються від лозунгу диктатури пролетаріату та реалізують лозунг диктатури партії. Жорстка централізація керівництва більшовицької партії формує обмежене коло партійних олігархів на чолі з Леніним а Троцьким, яке фактично здійснює політичне керівництво в РСФРР, а потім в СРСР. Політична еліта радянської Росії з перших днів свого панування намагалась встановити надзвичайний контроль над усіма верствами суспільства [1, с.91-100].

Політична система, створена більшовиками не могла існувати без примусу та терору. Ленін вважав, що започаткування та створення інституцій, за допомогою яких ліквідовувався опір будь-яких опозиційних сил більшовицькій владі, здійснювався контроль та нагляд за суспільством є справою першочерговою. Формування та вдосконалення діяльності інституцій примусу та терору, напрацювання законодавчої бази, зміцнення правоохоронних органів та судової системи у тому напрямку, який був необхідний більшовицькій верхівці, продовжувався впродовж 1917-1938 рр. безперервно. Насилля влади над суспільством було головною ознакою політичної системи в СРСР [2, с.3-18].

Ми зупиняємось на історії відтворення органів держбезпеки в УСРР у 1920-1922 рр. та методах їх використання політичною елітою для опанування країною для того, щоб виділити пріоритетність створення більшовицькою елітою важелів своєї влади в Україні. Сама ж історія відтворення органів держбезпеки в УСРР у 20-ті рр. вже досліджувалась вітчизняними дослідниками. Серед сучасних робіт з цієї тематики вважаємо необхідним виділити роботу В.В. Ченцова «Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті рр.» (Тернопіль, 2000) [3, с.73-229].

Поява та еволюція органів примусу та терору в радянській Україні відбувалась пізніше, ніж у РСФРР. Враховуючи єдине партійне керівництво для УСРР і РСФРР, необхідно підкреслити, що органи держбезпеки, міліції, прокуратура та суди, увесь масив законодавчої бази в радянській Україні започатковувались і формувались згідно з досвідом відпрацьованого у радянській Росії. Більше того, політична еліта СРСР була зацікавлена у тому, щоб органи держбезпеки (ЧК - ДПУ - НКВС) підпорядковувались безпосередньо Москві, а вся правоохоронна система працювала за аналогічним законодавством, яке існувало в РСФРР і УСРР та інших союзних республіках.

Серед партійного загалу культивувалась та поширювалась теза про те, що кожен більшовик повинен бути чекістом. Таким чином, підкреслювалась авторитетність та важливість для комуністичної держави тієї справи, якою опікувались працівники держбезпеки, міліції, суду та прокуратури. Більше того, співпраця з інституціями примусу та терору була обов'язковою для членів партії, комсомолу, державних службовців, військовослужбовців, а за великим рахунком для всього населення СРСР. Підтримувався та фінансувався контингент інформаторів, секретних працівників, добровільних помічників органів держбезпеки та міліції. Служити в ЧК - ДПУ - НКВС, у правоохоронних органах було почесно та відповідально. Працівники органів примусу та терору мали неабиякі привілеї, які в окремих питаннях перевищували привілеї партійних, радянських, профспілкових працівників та військовослужбовців.

В Україні Надзвичайна Комісія (ВУЧК) була створена 3 грудня 1918 р. З перших кроків діяльність органів держбезпеки в Україні відзначалась непересічною жорстокістю стосовно населення. Більшість працівників ВУЧК прибули до республіки з Росії та були вороже налаштовані до всього українського. Інформація про беззаконня у ВУЧК постійно надходила Леніну, Каменєву, Свердлову, Бухаріну. Незабаром вони вирішили, що діяльність органів держбезпеки в Україні дискредитує більшовицьку владу, збільшує лави її супротивників. Це відбулось 23 липня 1919 року. Відновити діяльність Надзвичайної Комісії у 19І9 році в Україні не було можливості: повстанці та денікінська навала тимчасово виштовхнули більшовиків з України [4, с.9-10].

Третя спроба більшовиків захопити Україну супроводжувалась не тільки військовими, але й чекістськими операціями. Для їх проведення та відновлення в Україні діяльності Надзвичайних Комісій ЦК РКП(б) відрядив до Харкова голову ВЧК Ф.Е. Дзержинського, що свідчило про те, що цій справі Ленін