Ф.Е. Дзержинський багато і плідно працював у 1920 році в Україні з метою утвердження більшовицької влади. Окрім того, що він особисто як голова ВЧК брав участь у відродженні та становленні органів держбезпеки в УСРР, Ф.Е. Дзержинський декілька місяців був керівником тилу Південно-Західного фронту Червоної армії. Він потрапив в Україну згідно з рішенням ЦК РКП(б) від 5 квітня 1920 року. Спочатку його направили для організації загальної трудової мобілізації. Але вже 20 квітня 1920 року, коли політбюро ЦК РКП(б) прийняло додаткове рішення щодо прискорення від'їзду Ф.Е. Дзержинського в Україну, йому доручили організацію боротьби проти повстансько-партизанського руху, або мовою ВЧК «політичного бандитизму» в тилу Червоної армії, в умовах розгортання польсько-радянської війни. Саме так сформулював своє завдання в Україні Ф.Е. Дзержинський у бесіді з кореспондентом українського телеграфного агентства в Харкові 5 травня 1920 року [5, с.160]. Але у зв'язку з тим, що партійно-державний апарат УСРР був у той час дуже слабким та недосвідченим для вирішення того комплексу проблем, який на нього навалився в умовах ще не закінченої громадянської війни, Ф.Е. Дзержинський включається не тільки в роботу з відродження та зміцнення органів більшовицької держбезпеки в Україні, а й у весь комплекс партійної та державної роботи в УСРР. Він надавав значну допомогу своїм досвідом та організаторською діяльністю уряду Х.Г. Раковського та всій політичній еліті УСРР.

Упродовж травня-липня 1920 року Ф.Е. Дзержинський брав участь у всіх засіданнях політбюро ЦК КП(б)У, на яких робив доповіді та повідомлення, а також виступав з практичними порадами з питань, які обговорювалися. Так, наприклад, наприкінці травня 1920 року політбюро ЦК КП(б)У у складі Х.Г. Раковського, С.В. Косіора, Г.І. Петровського, О.Я. Шумського та Я.А. Яковлєва (Епштейна) заслухало доповідь Ф.Е. Дзержинського про роботу комісії ЦК КП(б)У з внутрішньої політики. Було прийнято рішення про проведення масових обшуків у спекулянтів продовольством. 3 липня 1920 року, уже після початку масових обшуків, політбюро ЦК КП(б)У погодилося з пропозицією Дзержинського про передачу хворим та пораненим червоноармійцям продуктів, вилучених у спекулянтів [6]. Він же запропонував Харківському губкому КП(б)У 21 червня 1920 року провести масові обшуки помешкань буржуазії та інших представників експлуататорських класів з метою вилучення на користь УСРР коштовностей. Що і було зроблено [7, с.186].

Під час свого перебування в Україні Ф.Е. Дзержинський одночасно виконував десятки доручень Цк РКП(б) та ЦК КП(б)У, вирішував сотні різноманітних питань: ліквідація вільної торгівлі в Харкові, скорочення кількості працівників центральних та місцевих працівників радянських установ УСРР, організація доставки продовольства в міста, реорганізація української міліції, переселення робітників та їх сімей у помешкання буржуазії, організація дитячого і громадського харчування, організація охорони зв'язку з Москвою, залізниці та потягів. Він надав суттєву допомогу центральному управлінню надзвичайних комісій при Раднаркомі УСРР та його керівнику В.М. Манцеву. Разом вони створювали та вдосконалювали апарат губернських ЧК. За його пропозицією для зміцнення повітових ЧК в українських губерніях з Росії було направлено 100 чекістів-керівників з великим практичним досвідом. Пізніше, саме у повітових ЧК був організований справжній терор проти українського селянства та місцевої інтелігенції (учителів, лікарів, службовців) [7, с.186-187].

Робота в Україні в 1920 році довела Ф.Е. Дзержинського до фізичного та психічного виснаження, але одне, найголовніше, завдання ЦК РКП(б) та вождів російського більшовизму він виконати не зміг: йому не вдалося захопити або знищити керівне ядро махновської повстанської армії та самого Н.І. Махна. Він із сумом повідомив про це В.І. Леніна 26 червня 1920 року в листі, опублікованому російським дослідником Л.М. Млечиним [8, с.35-36].

Місія Ф.Е. Дзержинського в травні-липні 1920 року в Україні була досить показовою для розуміння того, які саме важелі влади та панування над населенням намагалась захопити в першу чергу більшовицька еліта на українських землях. Окрім цілеспрямованої боротьби проти повстансько-селянських загонів і партизанських з'єднань на чолі з непокірними отаманами та проти вояків УНР на чолі з С. Петлюрою, органи держбезпеки більшовиків навесні 1920 року повели масове переслідування і терор проти членів усіх політичних партій, яких вважали своїми політичними опонентами в Україні. Ф.Е. Дзержинський вимагав від українських чекістів конкретної та активної роботи проти меншовиків, лівих і правих есерів, українських національних партій нелівого спрямування. Влітку 1920 року, а особливо восени того ж року, органи ВУЧК звертали увагу і на тих УКП-боротьбистів та УПЛСР-борьбистів, які не побажали після самоліквідації своїх колишніх політичних партій переходити до КП(б)У або відмовитись від своїх переконань. Новостворена Українська Комуністична партія (УКП), до складу якої увійшло багато колишніх боротьбистів, колишніх членів УСДРП та КП(б)У, які розійшлись зі своїм партійним керівництвом у поглядах і діях, одразу ж опинилась під контролем ВУЧК. З метою боротьби з різноманітними політичними партіями в Україні, за порадою Ф.Е. Дзержинського, уже в 1920 році у ВУЧК був створений відповідний підрозділ.

За весь 1920 рік, за офіційною інформацією ВУЧК, органами держбезпеки в Україні було затримано з різних причин 44750 осіб. Із них 3879 осіб було страчено, а ще 21 особа померла після арешту [9,