І.П. Задерейчук

СТАНОВИЩЕ НІМЕЦЬКОЇ ШКОЛИ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

Територія півдня України протягом багатьох сторіч знаходилася на перехресті міграційних шляхів, що обумовило її поліетнічність. Після приєднання Криму до Російської імперії в 1783 р. цей регіон починають заселяти вихідці з німецькомовних країн. Переселяючись в межі нової країни, вони приносять не тільки передові досягнення в області сільського господарства, але і власну культуру. Її складовою частиною була школа, що на півдні України здобула новий етап у своєму розвитку.

Із проголошенням незалежності керівництво країни взяло курс на будівництво правої, демократичної та соціальної держави. Враховуючи багатонаціональний склад України в цілому і південного регіону зокрема, необхідно враховувати ці особливості. Серед найбільш важливих факторів, які сприяють збереженню національної самоідентичності є функціонування національних учбових закладів. У зв'язку із цим актуальним є вивчення історії розвитку німецької школи в роки Першої світової війни. Це дозволить у сучасних умовах українському урядові не допуститися помилок минулих поколінь.

У даному дослідженні буде приділено увагу тому, як відбувалося поступове позбавлення прав, якими користувалася німецька школа. Питання, присвячені спеціалізованим навчальним закладам, та їхня доля залишаться поза увагою роботи.

Мета роботи полягає в тому, щоб визначити ситуацію зі становищем і розвитком системи освіти в роки Першої світової війни. У зв'язку з цим задача полягає у встановленні тих кроків, які здійснював уряд і громадськість стосовно німецької школи.

Питання долі німецької школи напередодні і в роки Першої світової війни у вітчизняній і зарубіжній історіографії практично не знайшло свого відображення. У 1999 р. на конференції, що відбувалася в Москві, було представлено дві доповіді. Так І.В. Черказянова у своїй роботі "Питання про долю німецької школи Російської імперії в роки Першої світової війни" приводить у хронологічній послідовності факти про те, як відбувався наступ на права німецької школи на території всієї імперії. При тому ситуація на півдні України практично не знайшла свого висвітлення [1]. Інша робота, яку видала С.И. Бобилєва, присвячується в основному стану школи в Катеринославській губернії [2].

Початок Першої світової війни, у якій зіштовхнулися інтереси Росії і Німеччини, привів до наступу як на німців, що проживали у країні, так і на їхню школу зокрема. Ці гоніння знайшли свій прояв у двох напрямках: по-перше, громадськість - за допомогою видання статей і книг, присвячених "німецькому засиллю", по-друге, уряд - шляхом прийняття різних нормативно-правових актів. Варто детальніше розглянути ці два напрямки. Ще задовго до початку війни в російському суспільстві з'являються антинімецькі настрої. Вони знайшли відбиття в роботі А.П. Ліпранда "Германия в России", яка вийшла в Харкові в 1911 р. Автор вважає, що "немецкая школа - вот источник враждебной обособленности колонистов, рассадник германизма, и обрусение этих школ было бы поэтому весьма существенною мерой отражения культурных и государственных интересов России." [3.-С.63]. Далі А.П. Ліпранд наводить дані, що не відповідають дійсності. За твердженням автора, на території Криму в 1914 р. було 1400 шкіл, із яких 660 татарських і 730 німецьких [3.-С.87]. За офіційними даними, у 1914 р. в усій Таврійській губернії нараховувалося 283 школи [4.-Арк.1], а в Одеському навчальному окрузі ця цифра складала 567 шкіл, у яких навчалося 45 051 тис. дітей [5.- С.436-439].

Таким чином, А. Ліпранд своєю книгою відбив настрої частини російського суспільства. При цьому для автора, очевидно, було головним підкреслити загрозу з боку німців і виправдати назву книги, а не створити об'єктивне дослідження. Саме такі погляди стали досить бурхливо розвиватися в роки Першої світової війни. Про це свідчить робота А. Реннікова "Золото Рейна о немцах в России", надрукована в 1915 р. Автор наводить дані про стан російського вчителя, який "значительно хуже, чем немецкого; неоднократно приходилось выслушивать жалобы на грубость со стороны немецкого населения, на отказ в сдаче квартиры и даже на угрозы и насилие". Далі А. Ренніков продовжує: "Все разговоры о стремлении немцев к просвещению - это заблуждение... Школу они терпят как необходимость, без которой они и их дети не будут допущены к конфирмации. Открывая свои школы лишь в силу нужды. Учителя обыкновенно старались в возможности меньшем размере определить жалование, выдачей же последнего обыкновенно стремились ограничить свои заботы о школе" [6.-С.354-356.]. Німці дійсно не бажали брати на роботу викладачів не німців. Вони вважали, що ті не зможуть дати повноцінну освіту їхнім дітям, а також зашкодять духовному розвитку учнів. Того ж часу слова щодо місця школи в житті німців не відповідають дійсності, тому що в німців на першому місці стояв саме учбовий заклад. Адже з училища розпочиналося будівництво колонії.

Ще більш шовіністичну працю видав у 1917 р. І. Сергєєв під назвою "Мирное завоевание России немцами". Автор у своїй роботі не залишив без уваги питання освіти. І. Сергєєв вважав, що "немецкие школы в России являлись очагом германского влияния, способствовали сохранению между колонистами и их старым настоящим отечеством Германией самой крепкой связи... Русскому языку в этих школах не обучали.. Необходимо закрыть немецкие школы в России, потому, что они воспитывают молодое поколение в обособленности от всего русского и внушают ему неприязнь к нашему отечеству" [7.-С.93-102].