Звичайно ж, подібні настрої панували і в уряді країни, і в її законодавчому органі - Державній Думі. Саме ці два органи влади проводили "наступ" на німецьку школу після початку Першої світової війни. Так одним із перших розпоряджень стає заборона на вживання німецької мови. Слухняні чиновники відразу ж поспішили виконати це рішення. У засобах масової інформації вони зробили про це повідомлення. Так у менонітській газеті "Friedstimme" у №74 від 20 вересня 1914 р. було опубліковане розпорядження, відповідно до якого заборонялося розмовляти німецькою мовою в Бердянському повіті; подібні публікації з'явилися і в інших повітах та губерніях [8].

24 грудня 1914 р. видається розпорядження, що стосувалося зміни мови викладання в німецькій школі. У результаті цього Міністерство народної освіти вжило таких заходів: по-перше, видало наказ про викладання всіх предметів державною мовою, за винятком Закону Божого і рідної мови учнів; по-друге, пропонувалося замінити тих осіб з педагогічного персоналу, що не досконало володіли державною мовою. Крім того, учителі, перебування яких у німецьких колоністських училищах є небажаним у військовий час, негайно підлягали звільненню [9.-С.910]. Таке рішення, звичайно ж, негативно відобразилося на німецькій школі, тому що більша частина дітей, ідучи в перший клас, була не в змозі протягом року добре вивчити рідну мову і державну одночасно. Тобто це рішення погіршило рівень освіти серед німецьких дітей.

5 травня 1915 р. в Одеський навчальний округу надійшло розпорядження від 24 грудня 1914 р., яким потрібно було керуватися при прийнятті рішень щодо німецьких шкіл. Опікуну навчального округу довелося ретельно перевірити стан справ в учбових закладах. Якщо в них не порушувались пункти від 5 травня 1915 р., то їх включали до шкільної мережі імперії [10.-Арк.11-11зв.].

У зв'язку з розпорядженням учбового начальства у трьох південних губерніях України були проведені перевірки німецьких шкіл. ЇЇ результатом стало закриття цілого ряду навчальних закладів і звільнення вчителів. Такі дії були пов'язані з такими причинами: по-перше, відсутність шкільних приміщень, що відповідали вимогам навчальної влади, по-друге, відмова німецької громадськості приймати педагогів росіян за національністю [10.-Арк.18зв.]. Учителів німців за походженням звільняли з різних причин. Наприклад у Таврійській губернії з незакритих шкіл було звільнено 30 педагогів, які не мали вчительського звання; 28 тих, що недостатньо володіли державною мовою; 7 тих, які не з'явилися в інспекцію; трьох звільнили через недбайливе ставлення до інтересів російської школи. Під цими словами розуміли те, що вчителі не піклувалися про збагачення бібліотеки російськими книгами, не залучали дітей до їхнього читання і не готували учнів до складання іспиту з державної мови [10.-Арк.35].

Усього ж у Таврійській губернії було закрито 104 школи [10.-Арк.37]:

У Херсонській губернії нараховувалося 126 німецьких шкіл. З них було закрито 47 шкіл внаслідок неможливості підшукати відповідних кандидатів на посаду вчителів [10.-Арк.73-79]. Того ж часу число звільнених вчителів у цій же губернії дорівнювало 19 осіб. Причинами послугували відсутність освітнього цензу, недостатнє володіння державною мовою та її повне незнання.

В Катеринославській губернії на 24 грудня 1914 р. було 220 шкіл. Усього ж у них працювало 246 учителів, із них німців - 229. У результаті перевірки було звільнено 84 особи через незнання російської мови [10.-Арк.118].

Таким чином, головна причина закриття шкіл була пов'язана з поганим знанням частини вчителів державної мови і небажанням сільських громад утримувати вчителів-росіян. Того ж часу таке ставлення з боку німецьких громад можна легко зрозуміти: по-перше, німці, створюючи школу, споконвічно брали на себе всі питання її фінансування, а видання в 1915 р. ліквідаційних законів, спрямованих на зменшення німецького землеволодіння, звичайно ж, повинно було негативно позначитися на їхньому добробуті; по-друге, німці не бажали у своїй більшості мати російських учителів, тому що вважали, що ті не зможуть дати фундаментальні знання їхнім дітям і порушать духовне виховання.

Заручившись підтримкою уряду, місцеві чиновники починають переслідування німецької школи. Цікаві дані, що підкреслюють ситуацію, яка склалася в 1915 р., наводить у своїй роботі С.І. Бобилєва. Вона публікує рапорт повітового керівництва на вчителя, що організував у школі для дітей і їхніх батьків ялинку. У провину йому ставилося таке: провели ялинку без письмового дозволу, тоді як іншим німецьким школам у цьому було відмовлено; не затвердили програму-афішу ялинки; усі пісні, вірші і проповіді було проведено німецькою мовою. Додана до рапорту програма ялинки сама по собі говорить багато: з 20-ти її пунктів десять - виконання різдвяних пісень, три - молитви і проповіді, два - вірші, чотири - мізансцени з життя школи і розповіді про життя Христа і загальна молитва "за царя, за батьківщину, про дарування нашому Государю великого розуму, твердої волі, перемоги над усіма ворогами і даруванні всьому російському війську бадьорості, хоробрості, сили і здоров'я" [1.-С.106].

Доленосним для німецької школи стало ухвалення постанови Ради Міністрів від 12