Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 94(163

УДК 94(163.2)(477.64)

Н. М. Галахова

БОЛГАРИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

У статті розглядається життя болгар Запорізького краю в різні історичні періоди, які тісно пов'язані з політичними, економічними та соціальними реаліями нашої держави. З моменту переселення до сьогоднішнього часу в житті болгарського населення Запорізького відбулося багато подій. З набуттям незалежності України болгари мають повноцінні умови для духовного відродження, розвитку та вивчення болгарської мови, збереження звичаїв та традицій.

Ключові слова: етнічні групи, етнічна національна політика, нація, народність, національні меншини, культура, культурні традиції, болгари, болгарське населення, переселенці, колонії, національно-культурні товариства.

Україна за етнічним складом населення належить до числа багатонаціональних поліетнічних країн світу. Саме тому великий інтерес у істориків, вчених, соціологів викликає стан розвитку культури, умови проживання та інші аспекти життя етнічних груп населення держави.

Державна етнонаціональна політика є важливим чинником реалізації одного з головних завдань держави - сприяти кожному з неукраїнських народів зайняти в процесі етнонаціонального пробудження те місце, яке б найбільше відповідало його об'єктивним потребам і одночасно зміцнювало б українську державність.

Актуальність теми статті обумовлена тим, що болгарська громада займає за своєю чисельністю третє місце серед представників різних етносів, які мешкають на території Запорізької області. Предметом розгляду є - формування, становлення та життєдіяльність болгарської діаспори на Запорізькій землі.

Питанням дослідження життєдіяльності та ролі етнонаціональних спільнот в розвитку держав, на територію яких вони переселялися за різних умов, приділяли увагу дослідники, історики, політологи, етносоціологи а також вчені та дослідники інших напрямків впродовж століть.

Одним з перших в російській історіографії дореволюційних часів проявив зацікавленість життєдіяльністю болгарської громади Ю.І. Венелін. Саме він вказав на необхідність вивчення мови та традиції бессарабських болгар [3, с.129-140].

Вагомий внесок дореволюційних російських істориків полягає в тому, що ними було зібрано значну кількість етнографічних та статистичних матеріалів про болгар-переселенців на території російської імперії. Також ними було зазначено, що російський уряд був зацікавлений в розміщенні та облаштуванні болгарських переселенців в першу чергу з економічної точки зору, а саме: освоєнню незайнятих земель, що в свою чергу призведе до розвитку сільського господарства, торгівлі. Зібрані матеріали стали основою або фундаментом досліджень болгарських життя та розвитку болгарських громад для багатьох поколінь вчених та дослідників. Великий внесок в цю справу було зроблено А.А. Скальковським, який майже двадцять років був директором статистичного комітету Новоросійського краю [4; 5].

У другій половини XIX - початку XX ст. розширення хронологічних та географічних масштабів життєдіяльності болгарської діаспори послугувало основою для написання багатьох робіт дослідників, в яких з'явилися нові показники щодо чисельності болгар-переселенців, їх господарської діяльності та культурних традицій. А.К. Левицький, та А. Клаус, спираючись на роботи А.А. Скальковського, доповнили свої тематичні роботи матеріалами досліджень, зібраними під час подорожі по болгарських колоніях [6, с.450-463; 7].

Першим виданням (двохтомник), в якому було комплексно досліджено широке коло питань з етнографії, історії та лінгвістики, стала робота славіста - лінгвіста М.С. Державіна про болгарські колонії в Росії, де було зазначено ряд проблем в житті болгар. Це проблеми заселення, чисельності, господарської діяльності та інші [8].

Після 1917 року марксистська ідеологія визначила пріоритетними проблеми класової боротьби, тому історія болгарської діаспори стала малоцікавим предметом досліджень.

На сучасному етапі матеріали досліджень з історії життя болгар переселенців на Україні висвітлюють в своїх роботах Б.П. Фіногеєв, Е.В. Неклюдов [9, с.17-21,55-72], В.В. Мітков [11; 12], С.І. Пачев [13].

Розглядаючи цю тему слід визначити ряд важливих моментів, які відіграли велику роль в подальшому житті болгар. Важливим аспектом є те, що переселення болгар на російську територію спасало болгарське населення від фізичного знищення та сприяло збереженню самобутності болгарського народу. В той час, з боку своєї нової батьківщини болгарам було гарантовано безпеку життя та діяльності. З моменту переселення на нове місце проживання болгари стали складовою частиною багатонаціональної та багатоконфесійної держави. Вступаючи в контакт з місцевим населенням на нових землях, болгари - переселенці обмінювались досвідом ведення господарювання, елементами матеріальної та духовної культури.

Тільки з набуттям незалежності України болгари мають повноцінні умови для духовного відродження, розвитку та вивчення болгарської мови, звичаїв та традицій.

З моменту становлення незалежності нашої держави, Конституцією та законами України визначені права національних меншин, які мешкають на території нашої держави. У Конституції України зазначено, що всі громадяни України, незалежно від їхньої національної приналежності, віросповідання, походження, місця проживання, політичних переконань, культурної та мовної самоідентифікації, утворюють український народ. Про те, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України зазначено у статті 11 Конституції України, а в статті 24 викладено, що не може бути у громадян привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження і статтею 53 гарантовано громадянам, які належать до національних меншин, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства [1].

Згідно статті 3 Закону України «Про національні меншин в Україні» від 25 червня 1992 року №2494-ХІІ до числа національних меншин відносяться «групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного


Сторінки: 1 2 3 4