Об'єктом уваги для написання цієї статті є представники болгарського населення, які мешкають на території Запорізької області. Переходячи до розгляду основного об'єкту нашої статті слід коротко розглянути українську поліетнічність у цифрах та фактах.

Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні проживає 48240902 осіб, які складають 134 різні етнічні групи та які ідентифікують себе як громадяни України. Більшість з них становлять 37541693 осіб - етнічні українці, 8334141 - росіяни, 275800 - білоруси, 258600 - молдовани, 248200 - кримські татари, 204600 - болгари. Представники всіх національних меншин разом в Україні становлять 22,2% загальної кількості населення України. Поліетнічність в Україні має виразний регіональний характер. Для порівняння співвідношення кількісного склад різних національностей слід розглянути статистичні дані якісного та відсоткового їх складу (таблиця 1) [10, с.13].

Розглянемо етнічний склад Запорізької області. На сьогоднішній день національні громади Запорізької області, яких налічується 73, посідають помітне місце у суспільно-культурному розвої краю. За матеріалами останнього перепису населення 2001 року на території області проживає понад 130 націй та народностей. Перспективним бачиться використання набутого національно-культурними товариствами досвіду щодо збереження та популяризації духовної спадщини за для розвитку туристичної інфраструктури регіону, прискорення інтеграційних процесів у європейську спільноту, залучення інвесторів з етнічних батьківщин.

Болгари відіграють помітну роль у формуванні поліетнічного складу населення області. Це третя за чисельністю національна громада. Болгарське населення у Запорізькій області за чисельністю поступається лише Одещині. За даними всеукраїнського перепису населення України 2001 року болгари за чисельністю етносу загалом посідали 6 місце, а в Запорізькій області - 3-є місце, за кількістю 27764 особи [10, с.27].

Болгари компактно проживають переважно у селах Приморського, Бердянського, Приазовського районів, а також, селах Олександрівка Якимівського та Велика Тернівка Мелітопольського районів та у м. Запоріжжі.

Вивчаючи історію болгар України, можна назвати складним процес переселення представників болгарського народу на територію Приазов'я. Цей процес розпочався після возз'єднання у 1856 році Південної Бессарабії та Молдавського князівства. Болгарам було запроновано переселення на землі Приазов'я. Одною із причин переселення із Бессарабії став конфлікт болгарських колонізаторів з представниками правління Молдавії.

Болгари переселялися на територію Запорізької області у 1862-1863 роках двома потоками, зайнявши частину земель, залишених ногайцями. Перший - з Бессарабії: переселилося близько 17,5 тисяч чоловік, заснувавши в краї 34 колонії. Другий переселенський потік з м. Вєдіна (Болгарія) був незначним - заснували лише 2 колонії. Надалі помітних переселень болгар на території області не відбувалося.

Таким чином, практично все болгарське населення України розмістилося на Півдні України переважно в сільській місцевості. Болгари, які переселялися на землі Приазов'я привезли із Бессарабії багато скарбу: до 3850 коней, 4000 підвід, 5800 великої рогатої худоби та 281656 овець. Також переселенці отримали від уряду та сільських общин допомогу в грошових одиницях (по 125 рублів на сім'ю) [13, с.13-14].

З моменту переселення до сьогоднішнього часу в житті болгарського населення Запорізького відбулося багато подій, які тісно пов'язані з політичними, економічними та соціальними реаліями життя нашої держави.

Одним з етапів в житті болгар-переселенців є період становлення болгарської Таврії, це 1865-1914 роки. В цей період всі сили були направлені на розбудову осель, становлення та розвиток сільського господарства: розробку цілинних земель; насадження садів та виноградників. Цей час став для них перевіркою на вміння виживати в тяжких умовах. Саме в той час вони своєю працею та діяльністю вони продемонстрували, що при сприятливих кліматичних умовах на новому місці можна отримати добрі врожаї пшениці, городини, винограду та фруктів [11, с.44-46].

Характерною особливістю господарської діяльності болгарського населення тих часів була більша ніж в середньому по Україні норма землевикористання та високим рівнем розвиту сільського господарства. Основними заняттями приазовських болгар було вівчарство, виноградарство та городництво [14, с.85].

Наступний етап в житті болгарських переселенців розпочався на початку 20-х років Хх століття. В своїй книзі В. Мітков «Болгари на Запорізькій землі: Сторінки історії та культури» назвав його «більшовицький ренесанс» болгарської Таврії. В цей час болгарам треба було призвичаїтись до великих змін, які відбувалися в житті новонародженої країни. Особливістю того часу було те, що влада намагалась якомога скоріше ввести форму колективізації господарств, оскільки до приходу радянської влади болгарське населення мало великий досвід господарювання та землеробства, їх домогосподарства були міцними. З точки зору більшості болгарського населення це сприймалось як насилля над ними.

У січні 1922 року постало питання про розкуркулення багатих болгарських сімей. А в 1928-1930 роках розпочався примусовий згін селян в колгоспи з конфіскацією майна та виселенням заможних селян на Північ (Сибір, Урал, Архангельська область). За той час було «розкуркулені» близько 3500 господарств та 10 000 болгар було виселено на «спецпоселення» [11, с.93-94].

В 30-ті роки XX століття на території Запорізької області були створені два болгарські національні райони - Коларівський та Цареводарівський. Досить великим був Коларівський район (який проіснував до 1939 року). На його території було 30 сільрад, з кількістю населення 48,5 тисяч чоловік, з них 34 тисячі були вихідцями з Болгарії. Слід зазначити, що с. Коларівка отримало свою назву у серпні 1926 році на честь відомого діяча болгарського та міжнародного робітничого руху В.П. Коларова, який у 1925 році відвідав це