УДК 94:291.68(477.7)"1920/30"

Є. О. Голощапова

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ГРОМАД ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ У 1920-30-ТІ РР.

У статті проаналізовано динаміку чисельності громад євангельських християн-баптистів Південної України у 20-30-ті рр. XX ст. Визначено зовнішні та внутрішні фактори впливу на кількість баптистських громад, шляхи їх поповнення, що мали як прямий, так і зворотній характер, вказано про домінуючий вплив державної політики на зміни чисельності громад.

Ключові слова: баптистська громада, Південна Україна, динаміка чисельності, антирелігійна політика.

Проблема чисельності баптистських громад у період 1920-30-х рр. безпосередньо пов'язана з суспільно-політичними та економічними перетвореннями зазначеного періоду. Доба 1920-х рр. традиційно вважається часом зростання чисельності вітчизняних баптистів на тлі економічної та культурно- ідеологічної лібералізації, пов'язаної з проголошенням політики НЕПу, українізації, запровадженням у життя норм декрету про відокремлення церкви від держави. Легалізація діяльності та розбудова Всеукраїнського об'єднання баптистов у 1920-х рр. надавали можливість суспільству поглянути на баптистів, не як на замкнених сектантів, а як на нову динамічну церкву. На противагу, період 1930-х рр. розглядається як час занепаду конфесії, у тому числі й кількісного зменшення адептів, через зміну "генеральної лінії партії" на швидку побудову соціалістичного та атеїстичного суспільства. Безпосередній вплив на чисельний розвиток конфесії мали запроваджені владою розкуркулення, голодомори, масові репресії та атеїзація суспільства.

Питання динаміки змін чисельності громад євангельських християн-баптистів у радянській історіографії розглядалось побіжно і відповідало запитам правлячої партії. Відзначаючи збільшення кількості "сектантів" (до яких за тогочасною термінологією відносили і баптистів) у 1920-х рр., дослідники зазначали позитивний вплив розвитку економічної, політичної, культурної сфер суспільства на подолання регресивного релігійного світогляду у 1930-х рр. [1; 2].

Загальною рисою робіт радянського періоду вважаємо свідоме заниження цифр чисельності віруючих всіх конфесій [3; 4; 5], у той же час для діаспорних дослідників того ж періоду характерно перебільшення у відображенні кількості послідовників баптизму [6].

На сучасному етапі більшість досліджень з історії євангельських християн-баптистів має узагальнюючий характер, що не дозволило авторам детально проаналізувати питання динаміки чисельності громад у 1920-30-ті рр. [7-11]. Винятком є стаття полтавського дослідника Р.А. Сітарчука, в якій автор простежив кількісні зміни у складі різних протестантських конфесій України у 1920-х рр. [12].

У запропонованій статті робиться спроба проаналізувати динаміку змін чисельності південноукраїнських баптистських громад у період 1920-1930-х рр.

Порушуючи проблему загальної кількості протестантських громад в Україні у досліджуваний період, можемо погодитись з висновками Р. Сітарчука, який доводить, що підрахувати їх точну чисельність неможливо через низку обставин. По-перше, слід врахувати заідеологізованість радянської офіційної статистики, яка то перебільшувала "сектантську загрозу", завищуючи кількість віруючих, то занижувала її, подаючи це як успіхи в боротьбі з "сектантським мракобіссям". По-друге, самі протестанти постійний і ґрунтовний самооблік не вели. По-третє, частина архівних фондів у воєнні та повоєнні роки була втрачена або знищена [12, с.263]. Крім того, наявні статистичні джерела далеко не повні, відсутні дані по цілих регіонах і роках. Особливо складна ситуація склалась із 1930-ми роками, адже з початком цього періоду майже зникає звітна документація щодо релігіиних організацій. Незважаючи на те, що питання чисельності сектантів", до яких відносили і баптистів, вважалось радянською владою справою політичною, за свідченням джерел облік баптистських громад у 1920-1930-х рр. так і не набув систематичного характеру. Як зазначав, один з авторів журналу "Безвірник" Д. Ігнатюк, облік релігійних громад вівся у 1920-х рр. фрагментарно, і більш-менш "пристойно" став провадитись лише на 1927 р. [13, с.73].

Варто зауважити, що намагаючись вести облік "сектантських" громад впродовж 1920-х рр., центральні органи державної влади направляли на місця цілу низку циркулярів, розпоряджень і інструкцій. Але цифри, які подавали у звітах місцеві органи влади, часто носили суперечливий характер.

У формах статистичної звітності (таких, наприклад як "відомість про кількість релігійних громад") були враховані тільки зареєстровані громади, в той же час у звітах про розвиток сектантського руху, могли бути вказані й незареєстровані.

Так, Херсонська ліквідаційна комісія у 1924 р. не володіла інформацією про кількість сектантів без проведення реєстрації уставів [14, арк.53]. Але треба враховувати ту обставину, що не всі баптистські громади вважали за необхідне, або можливе проходити реєстрацію.

Через те, що робота місцевих ліквідкомів, особливо на початку 1920-х рр., з релігійного питання була погано організована, вони не мали змоги вести постійний облік релігійних громад. У відомостях за один і той же рік нерідко фіксувалася різна кількість громад. Працівники місцевих органів не завжди розрізняли близькі за віровченням релігійні течії.

Таким чином, наведена низка факторів суттєво впливала на об'єктивність наявних статистичних даних про кількість баптистських громад та віруючих. Вважаємо, що при розгляді питання чисельності баптистських громад у досліджуваний період мова може йти скоріше про тенденції, аніж остаточні цифри.

Дослідження динаміки чисельності баптистських громад упродовж 1920-1930-х рр. на місцевому, регіональному рівні, не буде повним без звернення до загальноукраїнських показників.

Найбільш повними є дані за 1925 р. Як зазначає Р. Сітарчук, за матеріалами Всеукраїнської Антирелігійної Комісії на 1925 р. по Україні нараховувалось 34 тисячі баптистів, які були об'єднані в 511 громад і груп [12, с.263]. При цьому у Катеринославській губернії до якої входила частина південноукраїнських областей - 10 тисяч [15, с.25б].

Що стосується наступного року, то за даними виконавчих органів