По Одеській окрузі найбільше зростання баптистських громад Березівського району: Чорногірської, Завадівської, Вікторівської припало на 1922-1924 рр. [42, арк.64, 67, 68].

У вітчизняній та зарубіжній історіографії перша половина 1920-х рр. вважається часом бурхливого росту чисельності баптистських громад та віруючих в них. Ця тенденція спостерігається по території всього колишнього Радянського Союзу, особливо в Україні, Кавказі, Сибіру [43, с.33]. Наведені нами статистичні дані по південноукраїнському регіону також підтверджують загальносоюзну тенденцію.

Зауважимо, що однозначно стверджувати про зростання чисельності баптистських громад у першій половині 1920-х рр. та про їх занепад у другій половині 1920- та у 1930-х рр. не зовсім коректно. Адже, як свідчать архівні джерела залишаючись у руслі загальносоюзних та загальноукраїнських тенденцій чисельний розвиток місцевих громад мав свої особливості. Так, вище наведені статистичні дані свідчать про поступове, незначне але невпинне зменшення кількості баптистських громад по Одеському та Запорізькому округах. З іншого боку по Миколаївському та Мелітопольському округах спостерігалось невелике, але постійне зростання чисельності баптистських громад протягом зазначеного періоду.

Отже, важливо окреслити можливі причини та фактори, що впливали на чисельний розвиток громад євангельських християн-баптистів.

Одним з найважливіших факторів, що безпосередньо вплинув на збільшення чисельності віруючих та баптистських громад було законодавчо оформлене відокремлення церкви від держави. Баптисти отримали можливість проповідувати своє вчення не боячись потрапити за грати чи на "перевиховання" до православних місіонерів.

У той же час нова система церковно-державних відносин, які вибудовувала радянська влада щодо православ'я, а також внутрішні проблеми пануючої церкви призвели до її розколу та занепаду. Відповідно частина віруючих перейшла до баптистської віри.

У доповідних записках про стан сектантства, що надходили до ЦК КП(б)У в 1925 р. зазначається, що збільшення кількості сектантів безпосередньо пов'язано з проголошенням свободи віросповідання та розколом православної церкви, що розпочався [30, арк.20]. Як зазначала голова Агітпропу В. Уласевич серед об'єктивних причин розповсюдження сектантства значне місце посідає стан православної церкви після революції: "декрет "Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви" позбавив православну церкву зовнішньої, зокрема, матеріальної підтримки держави. Церква не змогла розгорнути широкої місіонерської роботи, навпаки практично перервала її, залишивши сільське духовенство наодинці боротись проти сектантських рухів. Крім того, позбавлення священників багатьох прав, призвело до їх ізоляції від громадського життя" [30, арк.22 зв.]. Назвати цифри чи відсотки православних які перейшли до баптистів вкрай складно. Можемо лише зазначити, що масовість переходів багато в чому залежала від конкретних обставин, що складались в певній місцевості. До цих обставин відносимо переважання православного чи сектантського населення, ступінь довіри до свого православного священика, інтенсивність баптистської пропаганди.

Ще одним важливим фактором зростання чисельності євангельських християн-баптистів у першій половині 1920-х рр. стала швидка розбудова Всеукраїнського союзу об'єднань баптистів.

Наявність структури всеукраїнського масштабу, що мала чітку організацію та почала активно працювати з перших днів створення, яка визнавалась на світових конгресах та вміла відстоювати свої права перед владою на Батьківщині, значно підвищувала авторитет конфесії в очах населення, ніж розуміння баптистів, як замкненої, "сектантської" спільноти.

Радянська історіографія вважала первинною причиною розвитку баптистських громад економічну політику. Автори "Критики религиозного сектанства" вважали, що з переходом країни до НЕПу зростання сектантства збільшилось за рахунок середняків саме в тих районах, де економічне становище куркулів посилилось і куркулю вдавалось мати значний влив на середнє селянство, тобто на Україні та на Кубані. На думку голови Всеукраїнської антирелігійної комісії В. Уласевич збільшення кількості баптистів мало і політичні причини, а саме "намагання куркульського елементу на селі об'єднатися в які-небудь організаційні форми" [44, арк.93]. В свою чергу З.В. Калінічева, звертала увагу, що в умовах господарської розрухи, невіруючих приваблювала система кооперації, взаємодопомоги, яка розвивалась у баптистських громадах і могла допомогти дрібному власнику налагодити господарство [3, с.41].

Отже, чітко простежується бажання влади пов'язати зростання чисельності баптистських громад із процесом соціального розшарування суспільства, породженим НЕПом. Проте, дослідження соціального складу баптистських громад південної України, свідчать, що цей чинник не був визначальним [45, с.80-89].

Безпідставною є і інша популярна у радянській історіографії теза про заможність баптистських родин та громад, яку вони нібито здобули під час НЕПу, завдяки "нещадній експлуатації єдиновірців" та постійну грошову допомогу з Заходу.

Проте, формування бюджету громад євангельських християн-баптистів відбувалось за рахунок добровільних внесків, і залежало від матеріального становища віруючих. Абсолютно більшу частину прибутків віруючи витрачали на свій внутрішній розвиток та підтримку основних сфер діяльності: молитовний будинок, внутрішнє облаштування, отримання друкованої продукції, відрахування на потреби всеукраїнської організації, місіонерів та благочинність.

Свідчень про те, щоб місцеві громади отримували широку матеріальну підтримку від закордонних громад не маємо. Отже, закид радянської ідеології про існування баптизму на західні гроші є безпідставним.

Далеко не останню роль у кількісному збільшенні громад, зіграли їх історичні корені. Відомий американський дослідник Вальтер Заватські, зазначає, що найбільш стрімке зростання кількості віруючих спостерігалось в найбільш давніх громадах Всеукраїнського