Також цікавим зауваженням є те, що "секти розповсюджуються не тільки там, де вони раніше мали адептів, але й перекидаються на інші села". В документі наводиться приклад Одеської губернії, де в одному з сіл (не вказано в якому конкретно) "жителі поголовно виходили до річки, скидали з себе хрести та перехрещувались в баптизм" [30, арк.20 зв.].

Вважливим також є визначення шляхів поповнення баптистських громад та їх трансформація протягом 1920-1930-х рр.

У першій половині 1920-х рр. основним шляхом поповнення громад євангельських християн-баптистів була широка місіонерська діяльність. її легальне проведення стало можливим у результаті законодавчо закріпленого відокремлення церкви від держави.

Нагадаємо, що не тільки спеціально підготовлені фахівці проповідники та благовісники виконували місіонерську функцію, але й вся діяльність баптистської громади включала елемент благовістя.

У "Резолюції по сектанству" голова агітпропу В. Уласевич зазначала, що сектантство чисельно зросло за 1924 р. на 30% саме завдяки широкій проповідницькій роботі [46, арк.19]. Багатьох у баптистські громади приваблювало набагато простіше порівняно з православ'ям церковне життя, в тому числі можливість вивчати Євангеліє, слухати та самому виголошувати проповіді [30, арк.40].

Що стосується особистої євангелізації баптистів, то очевидно, що її ефект був доволі значним, адже привернув увагу агітпропу при ЦК КП(б)У. У доповнення до директиви по антирелігійній пропаганді вказувалось на важливість ізоляції селян від впливу поодиноких сектантів [46, арк.23].

Другим шляхом поповнення баптистських громад була родина. Поглянемо на статистичні дані по Запорізькій окрузі. На середину 1920-х рр.: у Оріхівській громаді - 50% від загальної кількості віруючих складали представники 4 родин; у громаді с. Нове-Запоріжжя - 81,25% від загальної кількості представники - 3 родин; у Малій Токмачці - 86% членів громади представники 10 родин; у Богуславській - 44%, представники 3 родин; у Басанській - 71% представники 3 родин; у Федорівській - 70% представники 6 родин; у Скельській - 70% - представники 8 родин. Всі перелічені громади знаходились у сільській місцевості. В міській Олександрівській громаді тільки 25,3% від загальної кількості становили члени 10 родин [підраховано за: 36, арк.45-54; 47, арк.145, 341, 351, 386; 48, арк.3-5; 49, арк.56-60].

До баптистських громад належало кілька поколінь однієї родини. Такі приклади знаходимо в Олександрівській громаді у родинах Асауленко, Каськових, Полякових, Хохлових - до громади належали два покоління. В Жеребецькій громаді родини Драних, Дробних, Ткалічів, Шаховцових. У Софіївській громаді родини - Виноградних, Карчевських, Котелевських. У Воскресенській громаді родини Сторчак, Деркач, Ляшенко, Ротко [22, арк.6-13; 23, арк.2].

У Мар'янівській громаді Херсонської округи подружжя Калінько Гордій Васильович та Ганна Мартині- вна прийняли хрещення у 1928 р., їхні дочки Надія та Марфа хрестились у 1945 та 1946 рр. відповідно. У родинах Адрієнко та Синіх сини прийняли хрещення у 1943 та 1950 рр. [50, арк.45]. Таким чином, зберігалась спадкоємність духовний традицій, як родини так і громади в цілому.

Як свідчать архівні документи більшість Велико-Лепетиської [39, арк.46], Мар'янівської [50 арк.45], Павлівської [41, арк.39] баптистських громад Херсонської області складали подружжя.

Аналогічну інформацію, про те що чисельність громади євангельських християн-баптистів збільшув- лась за рахунок природного приросту в баптистських родинах містять такі архівні документи як "Схема розвитку сектантства в Оріхівському районі Запорізького округа" та "Відомості про розвиток сектантства Березівського району Одеського округу" [18, арк.58; 42, арк.64].

Отже, наведені цифри доводять, що одним зі шляхів поповнення громад євангельських християн- баптистів у досліджуваний період була родина. Причому в сільській місцевості ця тенденція проявлялася сильніше, ніж у місті.

Іншим джерелом поповнення громад був перехід віруючих з інших "сектантських" конфесій: євангельських християн, адвентистів, християн віри євангельської, єговістів та інших. Миколаївській окружний комітет навіть зазначав, що "перехід до баптистів від інших сект, більш інтенсивний ніж від православ'я" [30, арк.12].

Проте, слід відзначити, що цей шлях мав і зворотній напрям. У середині та наприкінці 1920-х рр. розвиток на Півдні України п'ятидесятництва сильно вплинув на баптистів, які стали одним з потужних джерел поповнення "трясунських" громад. Постраждали таким чином не тільки баптисти, але й євангельські християни. На сторінках журналу "Баптист України", з'являються статті з попередженнями про деструктивну діяльність "трясунів" серед баптистських громад, та роз'яснення помилковості їх віровчення. "Загальні ознаки омани трясунів виявляються у них з самого початку їх діяльності, яку вони намагаються проводити, головним чином, серед віруючих" [51, с.29].

Зауважимо, що визначені фактори, які сприяли збільшенню чисельності баптистів у першій половині 1920-х рр. трансформувавшись зіграли протилежну роль, ставши факторами обмеження розвитку конфесії.

Так, запроваджене радянською владою відокремлення церкви від держави, не стало остаточним, адже формально проголосивши свободу совісті держава контролювала розвиток релігійних організацій, звівши його в результаті нанівець. Організаційна структура євангельських християн-баптистів всеукраїнського масштабу проіснувала лише до кінця 1920-х рр. Місіонерська робота громад постійно обмежувалась адміністративними заходами, призвівши до карної відповідальності за проповідь серед невіруючих. Благодійницька діяльність та матеріальна підтримка членів громад, могли б заохотити невіруючих до більш близького знайомства з громадами, проте не набули у досліджуваний період регулярного характеру. Радянська влада відчула небезпеку і у прилюдному обряді хрещення, що викликав зацікавленість