Отже, постійний контроль з боку владних структур, адміністративний тиск на всі напрями діяльності громад аж до законодавчо закріплених заборон, руйнація всеукраїнської організації, що відкрила шлях до відкритих репресій проти лідерів баптистів безпосередньо вплинули на зменшення чисельності баптистів

Вважаємо, що на зменшення чисельності баптистів впливали не тільки зовнішні, але й внутрішні фактори. Так, у 1920-х рр. всередині громад виникла ціла низка проблем духовного розвитку серед яких: наявність в євангелізаційній роботі негативної тенденції занедбання проповідниками роботи в громадах; нестача проповідників; переривчастість зв'язків регіональних громад з Правлінням Об'єднання євангельських християн-баптистів; незрілість новонавернених членів громад; нестача коштів. Відповідно нагальна потреба у зосереджені на внутрішніх проблемах громад, що гостро проявилися на середину 1920-х рр. відвертала увагу баптистів від широкої євангелізації.

Виховання у баптистських родинах як однин зі шляхів поповнення громад, також втрачав свою значимість. Адже можливість виховання дітей у дусі свого віровчення була для баптистів дуже звужена. Діяли заборони на участь дітей до 18 років у богослужінні, на організацію недільних шкіл. В той же час шкільна освіта мала атеїстичний характер, нерідко діти віруючих зазнавали образ та принижень. Протистояти цьому впливові було нелегко. Але, незважаючи на наявність проблем у духовному розвиткові громад, внутрішній фактор не був визначальним у зменшенні кількості євангельських християн-баптистів. Адже, конфесія мала чітке вирішення цієї проблеми, яке і почала реалізовувати у другій половині 1920 рр. [52]. Визначальним став саме зовнішній фактор. Руйнівний вплив радянської влади, яка використовувала державний та політичний апарат для здійснення атеїзації суспільства і знищення релігійних структур.

Проте, загальна тенденція зменшення кількості віруючих баптистських громад наприкінці 1920-х рр. не означала їх повного занепаду, як про це писала радянська історіографія. Архівні джерела доводять, що хрещення продовжувались і в 1930-х рр.

Наприклад, дані по Херсонському району свідчать, що у Любомирівській громаді хрещення відбувались також і в період з 1930 по 1934 рр., в ці роки до баптистів приєдналось 5 чоловік [50, арк.45-47]. До Павлівської - з 37 чоловік найбільше приєдналось у 1931 р. - 6 та у 1927 - 5 [41, арк.39]. До Ново- Торчаєвської - з 27 чоловік у досліджуваний період найбільше приєдналось у 1928 р. - 3 [53, арк.39]. До Широковської з 58 чоловік найбільше приєдналось у 1924 - 21 особа та 1927 рр. - 10 осіб, хрещення продовжувались протягом 1932-1938 рр. всього - 5 чол. [40, арк.35]. По Веселівській - 1931 р. з 28 приєдналось - 6 [54, арк.35]. До Воскресенської громади у Запорізькому округу у 1931 р. приєдналось 5 чоловік [23 арк.16].

Свідченням безперервності розвитку баптистських громад є відомості про їх діяльність у середині 1940- рр.

Окрім загальної картини змін чисельності баптистських громад та кількості віруючих протягом 19201930 рр. можемо виокремити райони південноукраїнських областей, де баптистський рух не зупинив свого розвитку після жорстоких утисків та репресій 1930-х рр.

Наприклад, на Запоріжжі це Оріхівський район, Василівський, Ново-Миколаївский, Михайлівський, Пологівський, Гуляйпільський, Приазовський, Бердянський, Запорізький, Мелітопольський. Наявність баптистських громад в цих районах чітко зафіксовано в 1925 р., 1927 р., 1929 р., 1940 та 1946 р.

По деяких місцевостях наприклад у Бердянському, Приазовському та Мелітопольському районах великі баптистські громади існували вже наприкінці XIX ст. Наприклад, по Приазовському району це Новова- силівка [див. напр. 55, с.159], всесвітньовідома передусім як місце проведення першого самостійного з'їзду українських та російських баптистів у 1884 р. [10, с.200]. Нововасилівська громада була досить потужною у 1920 ті рр., включала в себе кілька груп баптистів у найближчих селах, представники громади брали участь у окружних з'їздах [56, арк.43]. Нововасилівську громаду знаходимо в офіційній статистиці за 1925, 1927, 1930 рр. [19, арк.5-12; 27, арк.91; 56, арк.43].

Баптистська громада села Новоспаське, що відносилась наприкінці XIX ст. до Бердянського повіту. Організована ще у 1882 р. [10, с.159], громада проводила плідну роботу наприкінці 1920-х і в 1930-х рр., про що свідчить кількість віруючих на 1928 р. - 97 членів, абсолютна більшість з яких (66 чоловік) молодь. Незважаючи на конфіскацію молитовного будинку радянською владою члени громади продовжували збиратись по домівках одновірців [58].

У 1907 р. розпочала свою історію бердянська баптистська громада. У 1920-х роках вона нараховувала близько 200 членів. Арешти лідерів громади у 1937 р. [58] призвели до сильного зменшення кількості віруючих, проте не зупинили її розвиток [59].

Астраханська громада євангельських християн-баптистів на Мелітопольщіні постала у 1880 році [10, с.159]. На 1925 р. до складу громади входили групи сіл Курушани, Юшанли, Могуче Розкішного [56, арк.43]. Крім того, якщо подивитись на статистичні дані за 1926 р. найбільшою громадою Мелітопольщіни була саме Астраханська - 345 віруючих; при цьому для порівняння у с. Константинівка - 54; с. Богданівка - 23; с. Семенівка - 14; м. Мелітополь - 13 [24, арк.51-52].

Найменше статистичних відомостей порівняно з іншими південноукраїнськими регіонами маємо по Херсонському округу.

Проте, наявність баптистських громад по Скадовському та Березнегуватському районах (останній пізніше увійшов до Миколаївщини) зафіксовано у 1920, 1925, 1930, 1946 рр. [32, арк.6.; 21 арк.111 зв.; 60,