УДК 94:291.68(477.7)"1920/30"

Є. О. Голощапова

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ У 1930-ТІ РР.

Стаття присвячена дослідженню проблеми репресивної політики радянської влади проти баптистів у 1930-ті рр. в південноукраїнському регіоні. На основі широкого кола джерел автор визначає типові звинувачення проти віруючих, доводить сфабрикованість карних справ, окреслює причини репресій, аналізує їх вплив на подальшу діяльність громад євангельських християн-баптистів. Ключові слова: баптисти, репресії, радянська влада, Південна Україна

Штучне обмеження розвитку баптистських громад за допомогою адміністративного та правового тиску наростало протягом 1920 рр., набуваючи характеру репресивної політики. Логіка розвитку більшовицької держави не залишала можливості для існування альтернативного, зокрема, релігійного світогляду. Найбільш жорстоким ударом по конфесії у цілому, і кожній місцевій громаді зокрема, стали репресії проти віруючих.

У сучасній історіографії питання репресій проти євангельських християн-баптистів і до сьогодні не знайшло висвітлення в окремих наукових дослідженнях. Зазначена проблематика побіжно розглядається в контексті досліджень радянських репресій на України в роботах вітчизняних науковців Ю. Шаповала [1], В. Ченцова [2], М. Шитюка [3], В. Нікольського [4] та ін. Аналізують характер та механізм репресій у контексті розвитку протестантських конфесій на Україні в 1920-1930 ті рр. П. Кравченко та Р. Сітарчук [5].

Окремі відомості про долі служителів, церков та віруючих знаходимо у працях конфесійних істориків [6; 7; 8].

Аналіз історіографії питання дозволяє стверджувати про недостатню розробленість питання репресій євангельських християн-баптистів у 1930-х роках, в регіональному вимірі.

Метою запропонованої статті є аналіз механізму та наслідків репресій радянської влади проти євангельських християн-баптистів у 1930-х роках на теренах південноукраїнського регіону.

Зазначимо, що репресії проти віруючи були частиною великого терору держави, застосованого проти власного народу.

В одній зі своїх робіт С. Білокінь зазначає, що "формування нового типу людей в СРСР і ліквідація решти були для більшовиків взаємопов'язаним надзавданням. Винищуючи частину населення, влада вже одержувала дещо інший новий тип людини. Терор став одним з дійових засобів її формування, і строката мішанина етнічних і соціальних груп, зрештою, цілих суспільств, що перебували на величезній території СРСР, поступово й невпинно переформовувалась у щось якісно нове" [9, с.45].

Досліджуючи питання адміністративного тиску на протестантські конфесії, Р. Сітарчук робить висновок, держава послідовно перейшла до застосування силових засобів щодо протестантів у першій половині 1930- х рр. Дослідник зазначає, що при Раді Спілки войовничих безвірників був спеціально створений антисектантський відділ, представники якого неодноразово пропонували каральним органам проводити репресії проти протестантів [10, с.163].

Як зауважив В. Алексєєв, спроби репресивних дій проти віруючих та служителів культів були й раніше, але особливого пожвавлення вони набули в період хлібозаготівельної кризи 1928 р., коли в багатьох виданнях оприлюднювалися матеріали про саботаж заготівлі хліба куркулями в союзі з священнослужителями [11, с.90].

Релігійні організації все частіше оголошувалися «провідниками буржуазних настроїв», «агентами куркульсько-непманської агентури». Тож випливало, що «всякий свідомий трудівник повинен боротися з релігійною контрреволюцією» [11, с.95].

Не випадково подібна риторика зазвучала наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр., у час остаточної відмови від нової економічної політики та курсу на побудову колгоспної системи. Адже, як зазначалось у попередньому розділі, більшість серед баптистів південної України становили середняки, які не мали великого бажання вступати до колгоспів. Відповідно у ситуації конфронтації селянства та влади, їх належність до громад євангельських християн-баптистів як осередків альтернативного світогляду ставала небезпечною. Наприклад, віруючі, як православні так і баптисти, вважали гріхом працювати у неділю, відповідно коли один з членів громади євангельських християн-баптистів с. Новоселівка Чубарівського району на Запоріжжі, С. Черкун нагадав про цей гріх бригаді, що працювала понаднормово, люди просто кинули роботу і розійшлись по домівках [12, арк.18].

За висновком В. Нікольського, початок масових репресій можна датувати 1927-1928 рр., пік - 19371938 рр.

На думку С. Савінського, упродовж 1927-1928 рр. можна говорити ще про поодинокі випадки арештів [6, с.186]. Вважаємо, що першими репресій зазнали ті представники євангельських християн-баптистів, які у своїх проповідях критикували владу та державний устрій. Хоча подібних прикладів зовсім небагато, з огляду на лояльність віруючих до влади. На початку 1927 р. у с. Завадовці Березівського району Одеської області затримали молодого баптиста Н. Городецького. Він провів кілька зібрань молоді, проповідуючи про духовний занепад сучасної моралі, за що і був заарештований міліцією. Звільнившись з-під арешту, він знову організував збори, зачепивши у своїй доповіді політичні питання, доводячи, наприклад, що «мізерний відсоток більшовиків намагається схилити на свій бік маси», та що атеїзація суспільства є міфом, бо «віруючих 92% населення, а невіруючих тільки 2%». Правоохоронні органи не могли залишити подібні заяви поза увагою і на Городецького була заведена друга карна справа, яка була передана уповноваженому ДПУ [13, арк.47].

Систематичний наступ на конфесію розпочався з репресій проти лідерів євангельсько-баптистського руху, що мали на меті руйнування загальноукраїнської структури. Як вже зазначалось, під тиском влади у 1930 р. ліквідувався центр Всеукраїнського об'єднання баптистів. Не останню роль у цьому зіграли арешти секретаря об'єднання О. Букрєєва у 1928 р. та скарбника Ф. Косолапова у 1929 р. Обидва піддавались катуванням, що серйозно підірвало їхнє здоров'я [7, с.165].

У 1933 р. був заарештований і засуджений на 3 роки ув'язнення А. Костюков - колишній голова Всеукраїнського союзу баптистів та пресвітер київської