Більш розпливчастим було звинувачення у проведенні антирадянської агітації, спрямованої на зрив заходів, що проводять партія та уряд. Подібні закиди без розкриття їх змісту зустрічаємо у справах проти

І. Крота [26, арк.21] чи В. Криворучка [27, арк.6]. Крім цього, звинувачення у проведенні антирадянської агітації було, так би мовити, додатковим до інших. Наприклад, у справі М. Ковальова, окрім вищезазначеного, його звинувачували також у контрреволюційній роботі та висловлювані терористичних намірів, які він нібито робив, перебуваючи на посаді керівника групи баптистів с. Шелюги Якимівського району [28, арк.23].

У справі проти відомого одеського проповідника П. Щукіна обвинувачення сформульовано таким чином: «після закриття общини Щукін проводив нелегальні зборища в своїй квартирі, вів проповідь антирадянського характеру». З подібного формулювання незрозуміло, у чому саме полягала провина провідника: у проведенні нелегальних зібрань чи у «антирадянській агітації»? Але достатньо поглянути на вирок, то стає очевидним, що владу лякали не молитовні зібрання як такі, а потенційна опозиційність носіїв альтернативного світогляду. За рішенням трійки УНКВС у Одеській області від 8 грудня 1937 р. П. Щукін був розстріляний [3, с.240].

У другій половині 1930-х рр. баптисти, як правило, не наважувались проводити особисту євангелізацію, але очевидно, що переконання були сильнішими за страх перед арештами. Тому зустрічаємо звинувачення з формулюванням «контрреволюційна агітація з метою залучення робітників до віри баптистів». За цим звинуваченням колишній член громади баптистів м Скадовськ Херсонської області П. Охтіонов отримав 8 років виправно-трудових таборів.

Для підтвердження висунутих звинувачень слідству потрібні були свідчення очевидців та беззаперечні докази. Характерною особливістю справ репресованих була відсутність доказової бази. Звинувачення ґрунтувались на голослівних побудовах, які при переглядах справ у 1940, 1958 р. не підтверджувались тими, хто їх надавав [20-23].

Ця особливість прямо вказує на сфабрикованість звинувачень.

При перегляді у 1958 р. справи репресованого баптиста П. Горяги слідчі органи дійшли висновку, що у 1937 р. співробітник дорожньо-транспортного відділу НКВС ст. Пологи, Цвітянський практикував підробку та фальсифікацію слідчих матеріалів. В результаті підробки справи П. Горягу було засуджено до вищої міри покарання за контрреволюційну пропаганду та терористичні наміри [21, арк.54-56].

Отже, сфальсифіковані звинувачення призводили до цілком реальних покарань. Баптистів розстрілювали, висилали на Північ, засуджували на тривалі терміни, як правило від 5 до 15 років виправно- трудових таборів, з яких мало хто повертався живим.

Одним із найбільш цинічних аспектів подібних справ є фальшування дат смерті страчених. Як зазначає С. Білокінь, «у п'ятдесятих роках влада ще боялась повідомляти родичам розстріляних у 1937-1938 рр. справжню дату і причину смерті. Часова відстань була ще не велика - якихось двадцять років. Величезна кількість близьких родичів зазнала б шоку. Якби народ одержав документальне підтвердження того, що масові розстріли припадають на зовсім короткий проміжок часу, могла б виникнути думка про певну кампанію, операцію» [6, с.54].

Наказом №108сс, виданим головою КДБ І. Сєровим від 24 серпня 1955 р., встановлювався порядок розгляду заяв громадян про долю осіб, засуджених до вищої міри покарання. Згідно з наказом органи КДБ мали усно повідомляти близьким родичам, що засуджені отримали десять років виправно-трудових таборів та померли в місцях ув'язнення. Причинами смерті виступали різноманітні медичні діагнози [30].

Страх влади перед можливими наслідками розкриття сталінських злочинів був ще настільки сильним, що офіційні органи не наважувались давати письмове підтвердження навіть фальшивої причини смерті засуджених. Не наважувались взяти на себе відповідальність за злочин та його приховування.

Так, на запит дружини З. Бондаренка. в червні 1959 р. до УКДБ у Запорізькій області з проханням повідомити про місцезнаходження її чоловіка, оперуповноважений обліково-архівного відділу рекомендував оформити реєстрацію смерті засудженого 16 червнем 1944 р., вказавши причину - панкреатит [14, арк.239]. Для доньки М. Педанова. готувалось повідомлення про смерть батька в серпні 1943 р. від склерозу серця [14, арк.247]. Для сина Ф. Вержиковського смерть батька датувалась 28 квітня 1943 р., причина - інфаркт [14, арк.254]. Родичі страченого П. Горяги мали отримати свідоцтво про його смерть у 1945 р. від діабету [21, арк.65].

Відповісти однозначно на питання, з якою метою репресували баптистів, не можна. Як вже зазначалось, репресії проти віруючих були частиною великого терору влади проти народу. Будучи невід'ємною часткою українського народу, баптисти потерпали від амбітних соціальних проектів радянської влади: колективізації, індустріалізації, розкуркулення та голодоморів. Як громадяни, очільники баптистських громад піддавались правовим утискам - позбавлення виборчого права, можливості вступати у профспілки чи отримувати матеріальну допомогу. Але найбільше баптисти потерпали саме як віруючі. Вони позбавлялись права на вільну проповідь віровчення, виховання дітей у релігійному дусі, їх організація була зруйнована і нарешті вони були піддані репресіям. Вважаємо, що саме цим мотивом керувалась влада. Спроба зробити з баптистів «класових ворогів» не витримує критики, адже біографії репресованих доводять, що вони належали до селян, робітників, службовців, і ніяк не могли бути «соціально чужими». Єдина відмінність полягала у їхній