До подібної еволюції кликало саме життя. Вже 25 жовтня 1923 р., під час розширених зборів Малої Ради, відбулась перша Всеукраїнська нарада священнодіячів, яка винесла ухвалу про доцільність регулярного проведення пастирських нарад. Означене рішення підтримали Великі Микільські збори ВПЦР, що відбулися 25-30 травня 1924 р. у м. Києві. Пастирські наради було визнано доцільними і корисними, хоча, як зазначали документи зборів, - для самоосвіти священиків. Надалі такі наради стали практикуватися і в округах [26, с.246-248]. Хоча таке повернення відбувалося повільно й наштовхувалося на опір тих, хто боявся поновлення станового всевладдя духовенства в церкві, бачив у таких нарадах порушення соборноправності. Подібні побоювання висловлювали й митрополит Василь Липківський, В. Чехівський. Так, факт приїзду виключно єпископів на другий пленум ВПЦР напередодні Микільських зборів 1927 р. дозволив провести єпископську нараду, яка за висловом митрополита "дуже обурила всю Церкву" [22, арк.30]. Хоча це була приватна думка.

Пастирську нараду було проведено після окружного церковного собору Київщини у листопаді 1928 р. [27, арк.14зв.].

На пастирській нараді духовенства Лубенського округу, що відбулася 8 липня 1929 р., були присутні 25 осіб, з них - 1 архієпископ, 2 протоієреї, 19 священиків, 3 диякони [28, арк.43]. Між іншим, початку її праці також передувало зауваження архієпископа Костянтина Малюшкевича в "несвоєчасності". Нарада ознайомилася з наказами ВПЦР, обговорила доповіді про взаємовідносини поміж пастирями та про сектантство й доповідь архієпископа Костянтина "Мої суб'єктивні переживання в справі віри в потустороннє життя". Поміж наказів ВПЦР оглянули ті, які мали особливе значення для організації парафіяльного й окружного життя, зокрема щодо системи побудови парафіяльних рад і обов'язків кожного члена президії а також філій парафіяльних рад під керівництвом членів президії, як, наприклад, співочих гуртків і т. ін. [28, арк.43 зв.]. Отож, як в центрі, так і на периферії наради духовенства увійшли в церковну практику УАПЦ, хоча проти них постійно висловлювалися застереження, навіяні ідеологічними шаблонами соборноправності.

Церковні ради, які мали діяти на теренах церковних округів, повторювали у своїй побудові ВПЦР і по суті були відповідником повітових рад. Вони складалися з Великих та Малих зборів і Президії, яка вела щоденну працю по керівництву "округовою церквою" (у практику УАПЦ впроваджувався цей термінологічий замінник поняттю "єпархія") й спрямовувала роботу районних і парафіяльних органів. При окружній ("округовій" - О.І.) церковній раді (ОЦР) працювали окружний ("округовий" - О.І.) церковний суд та ревізійна комісія. Приклад Білоцерківського округу показує, що до складу Великої ради крім президії входили по три представники від кожного району. Її пленум скликався двічі на рік. Зі складу Великої ради формувалася Мала рада у складі президії та по одному представнику від кожного району. За таких умов дотриматися збалансованого представництва від духовенства і мирян було, практично, неможливо. Засідання Малої ради проводилися після чергових засідань Малої ради ВПЦР щомісячно. Але оскільки останні були нерегулярними, то ця нерегулярність позначилася й на окружному рівні. Президія ОЦР обрана 10 грудня 1926 р. складалася з 5 осіб та 3-х кандидатів. Головою, заступником голови, секретарем обрано духовних осіб, скарбником і членом - мирян [24, арк.263,264зв.,265зв.].

Склад окружної церковної ради не обумовлювався. Але за логікою представництва УАПЦ він мав складатися на 2/3 з мирян. До Житомирської ОЦР 29 червня 1925 р. обрали 2-х духовних осіб і 3-х мирян. Головою і скарбником - священиків, заступником голови і секретарем - мирян, членом - мирянина. Кандидатами - двох священиків і мирянина [25, арк.257]. Склад ОЦР Кам'янецького округу, обраний на Соборі 1-2 грудня 1926 р. складався з 4-х чол., із них двоє були священиками: голова й секретар. Розширений склад президії ради складався з 7 священиків і 5 мирян, що цілковито порушувало канонічні вимоги УАПЦ [24, арк.241,243]. ОЦР Глухівщини, обрана на Соборі 16-17 січня 1927 р. складалася з 7 дійсних членів, 4 з яких були духовними особами (3 священики і диякон), і двох кандидатів - мирян [24, арк.258,259зв.]. ОЦР Полтавщини, обрана 14 вересня 1927 р. - з 3-х священиків (в т. ч. й голови) та 4- х мирян [24, арк.434,437]. Собор УАПЦ Коростенщини (1927 р.), обрав ОЦР у складі п'яти членів. Троє з них були священиками. Посади заступника голови ради, благовісника і секретаря зайняли духовні особи [29, арк.26]. Отож, більшість, або незначна меншість священиків у радах свідчила про досить довільне застосування канонічних норм УАПЦ на місцевому, зокрема - окружному рівні. Хоча, на загал, участь мирян в управлінні була суттєвою і цим підкреслювала демократизм формування органів управління УАПЦ. Водночас, привертаємо увагу на те, що подібний склад виконавчих органів став можливим у другій половині 20-х рр. ХХ ст.

Вивчення протоколів засідань церковних соборів, церковних рад і їх президій дозволяє прийти до висновку, що співвідношення духовенства і мирян при формуванні рад подібно до еволюції інших українських конфесій змінювалося в бік збільшення представництва священнослужителів. Крім того, духовенство демонструвало більш високу присутність на засіданнях рад. На засіданнях президії Лубенської ОЦР у 1929 р., як правило, переважали духовні особи.