Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 94(477)"1905/1908":329

УДК 94(477)"1905/1908":329

С. Г. Іваницька

"УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ" У ДІЯЛЬНОСТІ ТА ОЦІНКАХ П. Я. СТЕБНИЦЬКОГО (1905-1908) Підготовка статті частково уможливлена завдяки дослідчій дотації Канадського інституту українських студій Альбертського університету (із Вічного фонду з українознавства ім. д-ра І. Іванцева й д-ра М. Мисько- Іванців) 2009 р.

Метою статті є з'ясування особистого внеску видатного суспільного та політичного діяча, публіциста, керівника Петербурзької громади Української Демократично-Радикальної партії (УДРП) Петра Януаровича Стебницького (25.11.1862 - 14.03.1923) в інтерпретації та головні напрямки реалізації"українського проекту" (мовне питання, "шкільне питання", колективні опозиційні заяви, українська парламентська громада, національна преса та книгодрукування) у контексті стратегії й тактики УДРП у роки першої російської революції.

Ключові слова: П.Я. Стебницький, Є.Х. Чикаленко, Петербурзька громада, Українська Демократично- Радикальна партія, перша російська революція 1905-1907 років, "український проект", модерністична доба, "національне відродження", неолібералізм, неонародництво.

"Український проект", що був сформульований ще в середині ХІХ ст. (кирило-мефодіївці, старогрома- довці, М.П. Драгоманов) та мав на меті створення модерної української нації, був позитивно, але не беззастережно, сприйнятий інтелектуалами та активістами новітньої фази національного руху. Більшість із них свідомо й наполегливо йшли все життя до обраної мети.

Період першої російської революції 1905-1907 рр. для українського проекту як своєрідної альтернативи проекту "великої російської нації" виявився ключовим із точки зору трансформації фаз процесів наці- обудівництва. Саме він приніс українській за самоідентифікацію інтелігенції довгоочікувані здобутки - свободу друку й свободу громадських об'єднань, також остаточне організаційне оформлення та активізацію українських політичних партій.

Недостатньо вивченим, на наш погляд, залишається, насамперед, такий аспект реалізації "українського проекту", як сприйняття його проблем та перспектив "людиною другого плану" в історії, розуміння глибинної суті подій видатними "культрегерами" на ниві освіти й інтелектуалами в політиці, людьми, які багато речей розуміли глибше, ніж будь-хто, та не жадали слави, влади та регалій.

"Людина другого ряду" - це наукова метафора, що нині активно використовується в домені "інтелектуальної історії": йдеться практично про будь-якого індивіда, не зафіксованому на історичному екрані "найкрупнішим планом", до того, хто не відноситься до відомої номенклатури великих історичних особистостей, що грають головні ролі, і що заповнюють собою простір так званої Великої історії. Фігура "другого плану" - той, хто робить свою справу, перебуваючи в тіні геніїв; але "без них неможливо - ні в статиці, ні в історичній динаміці - уявити собі простір інтелектуального життя, пронизаний безліччю зв'язків і опосередкованих контактів" [1, с.104]. Зазначимо, що термін "людина другого плану" не має трактуватися в сенсі другорядності, меншовартості, не має принижувати статус чи внесок у загальну справу тих осіб, про яких піде мова.

Ця метафора прийнятна й у сфері політичної історії України, тим більше, що в біографіях багатьох українських політиків модерністичної доби "національного відродження" (1890-і - 1900-і роки) тісно переплелися "історія" і "політика".

Метою статті є з'ясування інтерпретацій "українського проекту" та особистого внеску в його реалізацію видатним суспільно-політичним діячем, публіцистом, одним із керівників Петербурзької громади Української Демократично-Радикальної партії (УдрП) Петром Януаровичем Стебницьким (25.11.1862 - 14.03.1923) у контексті стратегії й тактики УДРП у роки першої російської революції. Історія УДРП, ідеологічні та тактичні засади її "українського проекту" детально відображені в публікаціях автора цієї статті [2; 3]. УДРП як партія парламентського типу, кадрова, напівлегальна, спиралась в організаційному плані на громадівські традиції українського національного руху, у теоретичному - на синтез ідей неолібералізму й неонародництва (М.П. Драгоманов, М.С. Грушевський), у політичному - орієнтувалась на еволюційний шлях реформування Російської імперії в конституційну федеративну державу з розвинутим громадянським суспільством, зуміла зайняти свою особливу нішу, пов'язану із процесом "національного будівництва". Головними напрямками концентрації зусиль її діячів були: боротьба за легальний статус української мови у публічному житті (скасування указів 1863 та 1876 рр.), "шкільне питання" (українська мова навчання в початкових і середніх школах), "університетське питання" (кафедри українознавства), організація "Просвіт", видання українського перекладу "Євангелія", опікування новонародженою україномовною пресою, організація роботи видавництв.

Світла особистість П.Я. Стебницького привертає дедалі більше увагу українських авторів. Це - статті в енциклопедіях та довідкових виданнях [4-6], популярні нариси [7-8], роботи, де освітлюється внесок Стебницького в українську культуру, у національне будівництво 9-10], його праця у ВУАН [11], з'ясовуються інформаційні можливості епістолярної спадщини П.Я. Стебницького та інших українських діячів, зокрема, у плані двосторонніх контактів [12-17]. Деяка інформація про політичні погляди П.Я. Стебницького міститься в монографії В.В. Стрільця [18, с.11,22-23,35,39 та ін.].

Надзвичайно цінним джерелом для реконструкції світовідчуття та поглядів П.Я. Стебницького є його листування з Є.Х. Чикаленко з 1901 по 1922 рік, видане в зусиллями співробітників Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ [19].

Нещодавно, в 2009 р. в видавництві "Темпора" з'явилися друком "Вибрані праці" П.Я. Стебницького, упорядковані І.М. Старовойтенко - ошатний том обсягом 632 сторінки, куди увійшли його праці 1910-х - 1920-х років - "Поміж двох революцій", "Украинский вопрос" (робота, написана спільно з О.Г. Лотоцьким), "Украина в экономике России", "Українська справа", статті з періодики. Це свідчить про затребуваність та актуальність і публіцистичної спадщини Петра Януаровича, цього "золотого фонду" національної журналістики.

Прижиттєва інформація про Стебницького є досить обмеженою: довідкова стаття в газеті "Нова рада" із нагоди міністерського призначення [20], автобіографія (1919 р.) [21]. Не


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8