УДК 94:342.827.1(477+470)"1990"

О. М. Іванова

МОВНО-ОСВІТНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНШИНИ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МЕНШИНИ В УКРАЇНІ (90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

Стаття присвячена мовно-освітнім проблемам російської меншини в Україні та української меншини в Російській Федерації (90-ті роки ХХ століття). Проаналізовано стан забезпечення мовно-освітніх потреб росіян в Україні та українців в Російській Федерації. Наведені статистичні та фактичні дані, порівняно різнохарактерні погляди науковців-дослідників обох країн, Російської Федерації та України. Висвітлений стан забезпечення освітою (всіх рівнів) росіян в Україні та українців в Російській Федерації. Ключові слова: меншина, мова, освіта, проблеми, Російська Федерація, Україна.

В українсько-російському співробітництві в галузі освіти болючим питанням залишаються мовно-освітні проблеми української і російської меншин, яке час від часу штучно загострювалося протягом становлення суверенних держав України й Російської Федерації (РФ), і нині ще залишаються не вирішеними. В науковій літературі ЗМІ подаються різні факти, оцінки щодо цієї проблеми.

Літературу з даної проблематики можна класифікувати за двома груповими ознаками: до першої групи ми відносимо науковців, які відстоювали позиції захисту мовно-освітніх потреб українців в РФ. До них слід віднести В. Ідзьо, [1; 2] А. Попка, [3] О. Майбороду [4], які в своїх публікаціях вказували на незадовільний стан мовно-освітніх проблем українців в РФ, і акцентували увагу на збереженні панівного стану росіян в мовно-культурній сфері.

Другу групу складають науковці, які стояли на захисті мовно-освітніх потреб російської меншини та російськомовної частини населення в Україні. Серед них громадські діячі (В. Єрмолова) [5], викладачі (Н. Озерова) [6] та студенти (А. Іщенко) [7], які брали участь в міжнародних науково-практичних конференціях. В своїх виступах та публікаціях вони відстоювали національно-культурні права російської меншини в Україні.

До окремої групи слід віднести науковців, які у своїх публікаціях дотримувались «паритету» в питанні українсько-російської мовно-освітньої ситуації. Так Л. Панасюк в своїй статті «Українсько-російський білінгвізм у загальноосвітніх навчальних закладах держави періоду 90-х рр. ХХ ст.» розглядав етнолінгвістичні ситуації в системі освіти в 90-х рр. ХХ ст., основні проблеми українсько-російського білінгвізму, проблеми державної мови [8]. Досліджуючи матеріли статистики, автор приходить до висновку, що матеріли державної статистики дають лише приблизну картину реального стану мовної ситуації. І. Звірковський у своєму дисертаційному досліджені наголошував на тому, що не мовна конкуренція, а мовне співробітництво повинно стати основним у функціонуванні російської та української мов в системі народної освіти в Україні [9].

Мета даної статті полягає в аналізі різнохарактерних оцінок науковців, дослідників, публіцистів, статистичних даних та архівних матеріалів відносно даної проблематики.

У 90-х роках ХХ ст. в умовах становлення суверенних держав на теренах колишнього СРСР актуальною, особливо в Україні й Росії, при проведенні освітянської реформи постала проблема встановлення раціонального співвідношення етнокультурного і загальнонаціонального рівнів у системі освіти [9, с.11].

Росіяни - один з найчисельніших народів світу, друга за чисельністю національність в Україні. За даними перепису населення 2001р. в Україні проживало 8 334 100 росіян, що майже на 27% менше, ніж у 1989р. (11355 тис.), а їх питома вага щодо усього населення зменшилася на 5%. Росіяни були найбільш урбанізованим етносом України (84%) та з найчисельніших етносів мали найбільший відсоток осіб з вищою освітою (39%) [10, с.143].

Завдяки більшій урбанізованості у росіян в Україні був порівняно високий освітній рівень. Так, у 1989р. на 1 тис. зайнятих мали вищу, незакінчену вищу і середню спеціальну освіту 482 росіян і 355 українців. Вищий рівень освіти зумовлював більшу частку осіб, зайнятих розумовою працею, а серед зайнятих фізичною працею - осіб високої кваліфікації. У 1989р. переважно розумовою працею було зайнято 38,6% росіян і 29,4% українців. В освіті, культурі та мистецтві було зайнято 9,3% росіян і 8,5% українців, у науці та науковому обслуговуванні 3,5% росіян і 2,0% українців [10, с.143].

За даними українського науковця О. Майбороди, який стверджував, що на час розпаду Радянського Союзу для росіян утворилися сприятливі перспективи поповнення своєї етнічної еліти [4, с.11]. Про це свідчить таблиця, складена О. Майбородою за даними Міністерства освіти України, про розподіл фахівців та студентів вузів серед найчисельніших національностей України у 1989/1990 навчальному році (далі н.р.) [4, с.11]. З таблиці видно, що всього фахівців (тис.) українців було 4500, росіян - 1805, білорусів - 65, євреїв - 139; в тому числі з вищою освітою українців було 1800, росіян - 867, білорусів - 28, євреїв - 87; з середньою освітою українців було 2700, росіян - 938, білорусів - 37, євреїв - 52. Процент фахівців даної національності серед загальної кількості фахівців складав українців - 68%, росіян - 27,2%, білорусів - 0,1%, євреїв - 2,1%. Кількість студентів вузів (тис.) українців було 590,0, росіян - 247,8, білорусів - 6,4, євреїв - 9,6. Процент студентів даної національності серед загальної кількості студентів складав українців - 66,4%, росіян - 27,8%, білорусів - 0,7%, євреїв - 1,1% [4, с.11]. Тобто, процент росіян у складі фахівців і студентів був вищий за їхній відсоток серед населення країни, натомість серед українців аналогічне співвідношення було протилежним.

З кінця 80-х років у межах політики, спрямованої на відновлення функцій української мови в усіх сферах життя українського суспільства, частка дітей, які виховувалися і навчалися російською