Для забезпечення переселенців землею починаючи з 1920 р. із запасу загальнонаціонального земельного фонду в Одеському, Херсонському, Миколаївському, Першотравневському, Зинов'євському, Катеринославському, Павлоградському, Запорізькому, Мелітопільському, Маріупольському та Сталінському округах виділявся державний земельний фонд [3, арк.46]. Наркомземом цей держфонд використовувався тільки для внутрішньої колонізації, а саме для переселення із аграрно-перенаселених районів України; збільшення землекористування місцевого населення; внутрішньоокругового розселення; інших потреб держави (Дніпробуд та т.п.); призначався частково чи повністю для переселення та розселення єврейських родин (колонізаційний фонд) [3, арк.13].

Більша його частина передавалась селянам без усякого викупу, причому перевага у наділенні землею була на боці малоземельних селян та сільськогосподарських робітників. Селянське землекористування у вищезазначених округах Півдня України доведено було до 87,5%. Лишки земель, що залишились після задоволення потреб місцевого селянства відводилися в так званий "колонізаційний фонд". До складу колфонду призначались дільниці, найбільш віддалені від селищ, які розташовувалися невеликими масивами, з занадто тяжкими умовами до обводнення. Він цілком знаходився у степовій смузі України, тому що лісостепова її частина залишалася малоземельною й перенаселеною.

Загальна площа колфонду України на початку 1920-х років дорівнювалася 1.575.000 га. Із цієї площі було передано до меліофонду та для різних державних потреб 371.000 га, для місцевого розселення 350.600 га, для збільшення німецького землекористування 44.300 га. Для безпосередніх потреб переселенців лишалося 1.109.900 га [4, арк.28зв.].

Найбільші колонізаційні земельні резервному фонди виділялись в Одеській губернії. Вона була створена з частин Херсонської, Таврійської і Подільської губерній, до 1923 р. мала 9 повітів. 7 березня 1923 р. ВУЦВК видав постанову про проведення нового адміністративно-територіального розподілу України. Повіти були перетворені на 6 округів. Після постанови ВУЦВКа від 12 жовтня 1924 р. у її складі була створена АМСРР, а Одеська губернія нараховувала 5 округів: Зінов'євський [до початку 1925 р. називався Єлисаветградським], Миколаївський, Одеський, Першотравневський та Херсонський. На її долю припадало 1.015.937 дес. усього колонізаційного фонду, більшість якого знаходилась у Херсонському, Одеському та Миколаївському округах. Із нього для внутрішньоокругового розселення виділялося 57.000 дес. (5,6%), а для переселення поза округи 958.937 дес. (94,4%) [5, с.7].

До початку планового переселення загальна площа, яка призначалася для розселення та переселення єврейської меншини на південь України, дорівнювалася 88.699 га та мала бути розділена на 5543 земельні ділянки [6, с.7]. До 1929 р. Наркомзем збільшив площу, призначену для планового переселення євреїв, до 130.738 га, що складало 11,8% від загальної площі колонізаційного фонду. З розсельфонду для внутрішньоокругового розселення відійшло 25.488 га, із нього 19.973 га припадало на Одеський округ, 890 га - на Миколаївський, 800 га - на Херсонський. Меліофонд дорівнювався 27.000 га та повністю знаходився в Херсонському округу на території Олешківських пісків [7, арк.4зв.].

Згідно наказу Уповноваженого НКЗС по колфондах України від 30 жовтня 1926 р., на півдні України було розташовано 5 з 17 районів, куди могли переселятися євреї. Перший та другий включав до себе адміністративні райони Одеського округу з центрами Березівка та Веселий Кут, третій - Миколаївського округу з центром в Миколаєві, четвертий та п'ятий - Херсонського округу з центрами у Каховці та Херсоні, сімнадцятий - Одеса, при Управлінні Уповноваженого НКЗС [8, арк.14-14зв.]. Однак, діяльність переселенських районів, як було зазначено в доповідній записці „Про стан переселення у Миколаївській окрузі" від 1 березня 1928 р., „...зовсім не виправдала себе. Розпорошення особистого складу (4 робітника по двох районах) та коштів, майже повна відсутність керування районами з боку уповноваженого НКЗС - все це вкупі привело справу обслуговування переселенців до катастрофічного стану, що було зафіксовано заступником завідуючого відділом переселення НКЗС. Обліку руху по колфондах не проводилося, переселенські посьолки не відвідувались, наряди на переселення не виконано й ходаки повертались без зарахування. Справи по посьолках та поточне листування доведено до неприпустимого становища й через це переселенці позбавлені можливості одержати не лише законних пільг, але, й звичайних порад" [9, арк.113].

Згідно вимог „ділянки колфонду, які вводилися в план заселення переселенцями, повинні були попередньо землевлаштовані та обводнені за рахунок кредитів, які відпускались по кошторису НКЗ" - зазначалось у „Положення про колонізаційний фонд України" [10, арк.15]. Крім цього, фонди повинні були упорядковані у господарському відношенні, тобто забезпечені мінімальними господарськими будівлями [11, арк.352].

Початкова площа колфонду, призначеного для переселенців та розселенців по Херсонському округу, визначалася в кількості 292.678 га, а також 182.853 га незручних піщаних держфондів [12]. Внутрішньоселищне землевпорядкування земельними органами почалося наприкінці 1923 р. У 1924 р. 55% всієї площі землі, призначеної для переселенців (120.218 га), було землевлаштовано „до гону" [13]. За 1925 р. із площі зручних земель було улаштовано 159.418 га й утворено 122 селища. Обводнювання колонізаційних ділянок проводилося шляхом установки шахтних або артезіанських колодязів [12]. До кінця 1924 р. практично у всіх колоніях, де мешкали євреї-переселенці, були завершені землевпорядні роботи. Залишився невлаштованим тільки один населений пункт - Бобровий Кут [14, арк.7].

На Одещині загальна площа земельного фонду до 1 грудня 1923 р. складала 218.772 дес. та