УДК 94.001.36

Ю. О. Каганов

КОМПАРАТИВНИЙ ПІДХІД В ІСТОРІЇ: ВИТОКИ ТА ЕВОЛЮЦІЯ СТАНОВЛЕННЯ

У статті розглядається ґенеза компаративного підходу у світовій та українській історичній науці.

Простежується еволюція від спорадичного використання порівняння на несвідомому рівні до становлення

порівняльно-історичного методу та оформлення історичної компаративістики як цілісного напрямку і

стратегії наукового аналізу.

Ключові слова: порівняння, історична компаративістика, методологія, історіографія

Відсутність прикладних компаративних робіт багато в чому можна пояснити невизначеністю сутності історичної компаративістики, її теоретичних засад та пізнавальних можливостей. Якщо для філософії [1-4], правознавства [5-7], літературознавства й лінгвістики [8-11], педагогіки [12], економічної теорії [13] такий аналіз компаративістики вже знайшов своє, часом ґрунтовне, відображення у дослідженнях, то подібний аналіз в історичній науці ще, фактично, не став предметом уваги науковців.

Дотепер залишаються справедливими слова О. Шпенглера, звернені до всіх істориків на початку XX ст.: "Техніка порівняння нам усе ще не доступна. Якраз тепер порівняння використовуються у масовому порядку, однак непланомірно і без всякого зв'язку; і якщо вони виявляються вдалими у тому глибокому розумінні, про яке ще маємо говорити, то завдячувати за це доводиться щасливому випадку, рідше інстинкту і ніколи - принципу. Ніхто ще не подумав про вироблення методу"[14, с.130].

Незважаючи на те, що більшість дослідників не обходиться без порівняння, комплексний аналіз самої методології історичної компаративістики так і не зроблений. Якщо для філософії, правознавства, лінгвістики, економічної теорії, деяких інших наук аналіз теоретичних засад компаративістики вже знайшов своє, часом ґрунтовне, відображення у дослідженнях, то подібний аналіз в історичній науці ще, фактично, не став предметом уваги науковців.

Місце історичної компаративістики та її розуміння у сучасній науці неможливо правильно охарактеризувати без історичного підходу до самої проблеми.

Використання порівнянь збігається за віком з наукою взагалі. Порівняльний підхід давно відомий історичній науці. Та й у цілому, ймовірно, історія як наука неможлива без порівняння, тому інтерес до нього виявляли ще античні історики.

Зокрема, "батько історії" Геродот ігнорував вузький і "європоцентристський" підхід, і у своїй "Історії" вийшов далеко за межі елліністичного світу, включивши опис Єгипту, Індії, Вавилона, Аравії і Персії [15].

Аристотель, порівнюючи різні форми держави, використовував дихотомну методологію поділу на роди і види, показував різницю між необхідними і випадковими критеріями класифікації, заклав підвалини морфологічного виду порівняння. Крім того, в Аристотеля застосування компаративного підходу виявляється у його класифікації наук, тобто у порівняльному розгляді систематичного місця наук [16, с.11].

Плутарх здійснив порівняльні життєписи видатних людей античного світу через парні біографії, співставляючи, наприклад, життя Соломона і Поплікола, Демосфена і Цицерона [17, с.42-44]. Традиція порівняльного аналізу виявляється також у Полібія та Цицерона. Римські історики використовували порівняння при огляді історії італійських міст, релігійних культів (Л. Цинцій, Г. Ацилій).

Середньовічні теологи не відводили історії окремого місця серед наук, розглядали її як галузь теологічної літератури, що залежить від теології і риторики. Виходячи з такого загального стану в період середньовіччя, інтерес до порівняльного підходу значно послабився.

Разом з тим, на початку XII ст. автор і упорядник "Повісті минулих літ", український літописець Нестор, описав історію східних слов'ян, насамперед, рідних йому полян, що проживали в Київській землі, на фоні інших племен і народів: слов'янських, агарянських, бохмитських (мусульманських) і європейських (варязьких), проводячи порівняння між ними [18, с.18].

Порівняльний характер мала мемуаристика мандрівників середньовіччя та нового часу, що містила враження від побаченого в інших краях та порівняння з рідною країною.

Наприклад, у мемуарних творах Михалона Литвина знайшли відображення життя і побут татар, жителів Литви (литовців, білорусів і українців) та московитян, як називали в Литві, Польщі і в західноєвропейських країнах великоросів. Короткі порівняльні екскурси знаходимо також у мемуарах Блеза де Віженеру, Леонарда Городецького, Еріха Лясоти [19, с.75-76].

На думку Я. Дашкевича, твори мемуаристів були одним з важливих факторів, що сприяли перетворенню порівняння в українській історичній науці у методологічний підхід історичного дослідження [20, с.120].

В історіографії нового часу порівняльний підхід вперше широко знайшов своє застосування у просвітників.

Історичне мислення епохи Просвітництва виходило з основної ідеї, згідно з якою людина всюди на всіх широтах і за будь-яких історичних умов являє собою рівно обдаровану розумом істоту. Тому порівняння європейських та неєвропейських культур та історичних процесів в історіографії Просвітництва мало за мету виявити тотожність людського роду у будь-яких його історичних проявах. Адже історик XVIII століття прагнув виявити елементи подібності, паралелі культури Просвітництва в інших культурах світу і заснувати на них свій різновид універсальної історії, еталоном (парадигмою) та основним масштабом якої було прагнення людства до просвітництва [21, с.146].

Думка про порівняльне вивчення історії народів висловлювалась такими ідеологами просвітництва як Монтеск'є і Дідро, і навіть тими, хто питаннями історичного пізнання спеціально не займався. У цьому відношенні характерною є праця К. А. Гельвеція "Про людину". Безумовно, це не історичний трактат, однак, тим не менше, автор у ньому широко торкається проблем суспільного розвитку, розглядаючи деякі питання (законодавство і державні форми в Афінах, Спарті, у Китаї, країнах Західної Європи та ін.) у порівняльному аспекті.

К. А. Гельвецію належить також цікава оцінка порівняння. "Усі розумові операції, - пише він, - зводяться до спостереження подібностей і відмінностей, відповідностей і невідповідностей, котрі різноманітні предмети мають між собою і по відношенню до нас" [17, с.43].