Інтенсифікувались компаративні історичні дослідження у другій половині 60-х років XX ст. і в Радянському Союзі. Особливо активно досліджувались питання історії та культури народів Центральної та Південно-Східної Європи. Автор книги, присвяченої комплексним дослідженням в історії, Д. Марков пояснює цю зацікавленість тим, що на той час для порівняльних досліджень сформувалися необхідні умови: підготовлена необхідна кількість спеціалістів із регіональних історичних розвідок та проведені національні дослідження [31].

Проте стрімкий розвиток компаративних досліджень історії народів Центральної та Південно-Східної Європи став свідченням підпорядкованості історичної науки партійним та політичним проблемам, адже радянізація країн Центральної та Південно-Східної Європи після Другої світової війни вимагала вагомої аргументації. Таке обґрунтування могла дати історична наука. Наукова рада з комплексної проблеми "Закономірності історичного розвитку суспільства та перехід від однієї соціально-економічної формації до іншої", очолювана Є. Жуковим, спрямовувала та визначала історичні дослідження цього регіону. Радянські історики, використовуючи компаративний підхід, доводили всьому світові єдність всесвітньо-історичного процесу, різноманіття конкретних форм прояву його закономірностей.

У результаті роботи багатьох істориків з'явилися колективні компаративні дослідження історії та культури регіону Центральної та Південно-Східної Європи, наприклад, такі, як: "Визвольний рух народів

Австрійської імперії (1981), VII конгрес Комінтерну і боротьба за створення народного фронту в країнах Центральної і Південно-Східної Європи" (1977), "Великий Жовтень і революції 40-х років у країнах Центральної і Південно-Східної Європи. Досвід порівняльного вивчення соціально-економічних перетворень в революційному процесі" (1977). Незважаючи на партійну заангажованість цих робіт, деякі висновки та методологічні розробки можуть бути цікавими й корисними для сучасних істориків-компаративістів [32, с.142].

Історична компаративістика на початку 1980-х рр. набуває стійкого статусу у гуманітарних науках, зокрема соціальній історії. Визначається коло інтересів дослідників - історія "соціальних низів", "мовчазної більшості" (наприклад, роботи П. Томпсона, Б. Мура), жіноча історія (Т. Скочпол), процеси тривалої протяжності (Ф. Бродель, І. Валлерстайн), цивілізаційні процеси (Н. Еліас) [17, с.44].

Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. XX ст. компаративна історія потрапляє в парадоксальну ситуацію. Переживши інституціональний успіх, вона в умовах політичної неоконсервативно!' кон'юнктури цього періоду і катастрофи комуністичних режимів Східної Європи втрачає свою популярність і привабливість, особливо - марксистський напрямок у соціальній історії (суперечки між Томпсоном, Андерсоном і Валлерстайном). У цих умовах нове покоління, представлене іменами Рендела Коллінза, Ентоні Гідденса, Ернеста Геллнера, прагне створити універсальну теорію компаративного аналізу (Геллнер Е. Релятивізм і соціальні науки, 1985; Коллінз Р. Веберівська теорія капіталізму, 1980; Гідденс Е. Структурна теорія і соціологічний аналіз, 1990).

У вітчизняній науково-публіцистичній літературі стало можливим знайомство з досягненнями історичної компаративістики на Заході тільки з виходом на початку 90-х рр. журналу "ЇНЕБІБ: теорія й історія економічних і соціальних інститутів і систем", до складу редакційної ради якого ввійшли такі відомі соціологи й історики, як Ш. Айзенштадт, Ю. Бессмертний, Е. Гідденс, Ю. Кокка, Ж. Ле Гофф, Н. Смелзер, Ч. Тиллі, Е. Хобсбаум та ін. [17, с.44]

Специфіка історичної компаративістики на сучасному етапі полягає у тому, що через необхідність оперування великими масивами інформації, володіння декількома національними історіями, використання багатьох іноземних мов у комплексі тощо часто вимагає колективних зусиль науковців. Недарма у багатьох країнах компаративісти прагнуть до об'єднання зусиль та інституціоналізації.

Першість у цьому плані за американськими вченими. У Сполучених Штатах Америки фахівці з компаративних студій об'єднались навколо журналу "Comparative Studies in Society and History", який виходить з 1957 р. (заснований проф. Сільвією Трапп). Зараз це видання виходить щоквартально під егідою Товариства з порівняльних студій суспільства та історії при Мічиганському університеті (головний редактор - Томас Р. Траутман) [33].

Крім цього друкованого органу, у світі існують кілька десятків спеціалізованих видань з компаративних студій, які присвячені порівняльним дослідженням у галузі гуманітарних наук. Зокрема, "Comparative Politics", "Comparative Civilization Review", "Cross-Cultural Research", "Comparative Strategy", "Revue d'Etudes Comparee Est-Ouest" та інші. їхня специфіка полягає у міждисциплінарності, тому, окрім власне історичних проблем, вони розглядають політичні, культурологічні, філософські тощо.

На пострадянському просторі значних успіхів досягли російські науковці. Одним з центрів компаративних досліджень на сьогодні став Санкт-Петербурзький університет, де сформувалася потужна наукова школа, дослідників-компаративістів, очолювана професорами Л. Вербицькою, В. Козловським, М. Скворцовим та ін. Дослідники розглядають компаративістику у широкому міждисциплінарному аспекті. Наукові дослідження проводяться згідно з міжфакультетським науковим проектом Санкт-Петербурзького університету "Порівняльні соціально-гуманітарні дослідження в рамках міжнародного співробітництва: дисциплінарний і міждисциплінарний аспекти", що виконується в рамках програми Міністерства освіти РФ. Результати наукових досліджень з 2001 р. публікуються у спеціалізованих друкованих органах "Компаративістика: Альманах порівняльних соціогуманітарних досліджень" [34] та "Робочі зошити з компаративістики" [35], що стали своєрідним об'єднавчим центром для дослідників-компаративістів.

Говорячи про інституціональний бік, слід виділити низку науково-дослідницьких структур при СПбУ, діяльність яких пов'язана з компаративістикою, зокрема, Міжнародний центр порівняльних і інституціональних досліджень, Аналітичний центр порівняльного дослідження міжнародних відносин та ін.

Плідно працює науково-навчальний центр історичної компаративістики при Російському державному гуманітарному університеті, очолюваний проф. В. І. Тюпою. Представники цієї наукової школи розглядають проблему історичної компаративістики як одну з ключових в епістемології. Основним завданням Центру є розробка теорії історичної компаративістики і відповідних методів і процедур.

На думку фахівців Центру, для здійснення історико-компаративних досліджень необхідна розробка загальноісторичної метамови, що виявляє