УДК 94:008(477)"1941/1944"

В. Є. Калашнікова

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ УКРАЇНИ В УМОВАХ «НОВОГО ПОРЯДКУ» (1941-1944 РР.): ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

У статті висвітлюється теоретичні засади діяльності різних нацистських установ по відношенню до

українських бібліотечних, музейних та архівних фондів в роки окупації. Автор звертає увагу на механізми

вилучення та знищення культурних цінностей окупантами. Розглядається процес створення Центральної

бібліотеки Вищої школи та Східної бібліотеки, його вплив на подальшу долю бібліотечного фонду України.

Ключові слова: історико-культурні цінності, Друга світова війна, бібліотеки, архіви, музеї.

З окупацією німцями території України тут був встановлений «новий порядок», в результаті чого під загрозою знищення опинилися і український народ, і економіка цієї країни, і культура. Українці, як представники групи східних слов'ян сприймалися, як вороги німців. Ця расова зверхність нацистів щодо української нації була підставою для зневажання її національної культури, цілеспрямованого її руйнування. Проте, на відміну від радянської історіографії, яка подавала політику нацистських окупантів лише як вандалізм, сучасні дослідники, зокрема, М.В. Коваль, Т.М. Себта, О.С. Оніщенко та інші звертають увагу на неоднозначне ставлення німців до історико-культурного надбання українців. З'ясування теоретичного аспекту політики окупантів по відношенню до історико-культурних цінностей України дає змогу визначити напрями пошуку втраченого Україною культурного надбання, з'ясувати, архівні фонди яких нацистських організацій можуть містити документи щодо розмірів знищених та вивезених бібліотечних, архівних та музейних фондів, а також напрямків їх транспортування.

Вивчення цього питання вітчизняними істориками розпочалось з проголошення незалежності України та розсекречення архівних фондів. Один з перших дослідників теоретичних засад діяльності нацистів по відношенню до предметів української культури є М.В. Коваль [1; 2; 3]. В своїх роботах він в загальних рисах змалював на чому базувалась політика нацистів в галузі культури та які механізми застосовувались для її реалізації.

Найбільше уваги попередні дослідники приділили діяльності штабу Розенберга, особливо в галузі бібліотечної справи. Це дослідження Т. Себти [4; 5], Н. Малолєтової та Л. Дубровіної [6], О. Оніщенко [7]. Ці роботи цінні тим, що в них поданий дуже якісний аналіз джерел, наявних в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України стосовно вивезення та знищення бібліотечних фондів України нацистами в роки окупації. Крім цього, статті містять документи, що були перекладені з німецької мови та вперше опубліковані, що є надзвичайним внеском дослідників для подальшого вивчення цього питання.

Необхідно також відмітити довідкові видання, що вийшли друком в останні роки і претендують стати настільною книгою дослідників долі історико-культурних цінностей України в роки Другої світової війни. Це, передовсім довідник-покажчик Н. Кашеварової та Н. Малолєтової «Деятельность Оперативного штаба рейхсляйтера Розенберга в оккупированной Европе в период Второй мировой войны» [8]. В ньому розкривається склад і зміст київського масиву документів Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга, в книзі також опубліковані деякі документи штабу. Крім того, був виданий довідник присвячений долі бібліотечних зібрань Києва в роки війни, в якому робиться огляд не тільки вже згаданого масиву документів, а й фондів окупаційного періоду, що зберігається Державному архіві Київської області [9].

Нажаль, всі ці роботи присвячені діяльності Оперативного штабу Розенберга, проте як на території України діяли різні організації, які були зацікавлені в культурних цінностях. Мало вивченими також залишаються механізми пограбування українських музеїв та архівів.

Метою статті є висвітлення теоретичних засад та механізмів вилучення українських історико- культурних цінностей різними нацистськими організаціями.

Ідея історичної місії німецького народу в справі «захисту культурних цінностей від азіатського та більшовицького впливу» слугувала своєрідним прикриттям цієї грабіжницької політики лідерів Третього рейху. Необхідно зазначити, що не було єдиної окремої організації, до рук якої би потрапляли всі історико- культурні цінності з окупованих територій. Культурним надбанням України цікавилось багато конкуруючих нацистських установ, які належали до окремих військово-політичних структур фашистської Німеччини. Це - передовсім, представники Вермахту, Міністерство закордонних справ, Міністерство окупованих східних областей, СС, націонал-соціалістична партія. Всі вони мали різні інтереси, цілі та методи діяльності.

Внаслідок діяльності перелічених установ вивезення історико-культурних цінностей з території України часто було неконтрольованим, особливо, коли мова йшла про території, які тільки були захоплені окупантами і ще не були взяті під контроль Міністерством окупованих східних областей.

Наприклад, існують свідчення про те, що при групі армій «Південь» працювали фахівці з бібліотечної та архівної справ, які здійснювали обстеження бібліотек та архівів з метою конфіскації важливих матеріалів військового характеру, які в подальшому могли бути використані німецькими військовими. Зокрема, відомо, що в жовтні 1941 року цю роботу при просуванні військ групи армій «Південь» здійснювали уповноважений від Прусської державної бібліотеки д-р Вернер Шміц, а також уповноважений шефа військових архівів при групі армій «Південь» полковник фон Гьодль. Ними були обстежені бібліотеки та архіви міст Києва, Бердичева та Житомира [7, с.38].

Крім того, в інтересах Головного імперського управління безпеки на території України діяла Оперативна команда V! Відділу «G» зазначеного відомства. Оперативну команду очолював унтерштурмфюрер СС доктор фон Ген. Оперативна команда виконувала завдання по відбору економічної, технічної, краєзнавчої літератури, а також статистичних матеріалів для дослідницьких інститутів цього управління. Збиранням географічних та геологічних видань й архівних матеріалів, що сприяли проведенню військових операцій та промисловому «освоєнню» окупованих територій займалися спеціальні команди СС - науково-дослідного товариства «Спадщина» та воєнізовані геологічні групи.

Пограбування культурно-освітніх установ проводив