і батальйон СС під командуванням штурмбанфюрера барона Ебергардта фон Кюнсберга - так званий батальйон особливого призначення. Він був підпорядкований Міністерству закордонних справ Німеччини і безпосереднім його начальником був Ріббентроп. Батальйон мав у своєму розпорядженні 4 роти і науковий штаб, укомплектований спеціалістами з різних галузей знань. На території України батальйон особливого призначення з'явився в кінці вересня 1941 року. З жовтня 1942 року цей батальйон отримав назву «Батальйон Ваффен-СС» [10; 2, с.17]. Зондеркоманда Кюнсберга «Потсдам» під керівництвом д-ра Пацака мала підгрупи в містах Києві, Львові, Одесі, Харкові, у Криму і діяла в межах військової групи армій «Південь» в Україні. Особливо цей батальйон відзначився на територіях «прифронтової зони» - Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської та Черніговської областей [7, с.40; 3, с.243-244; 6, с.47]. Згідно до письмової заяви оберштурмфюрера СС доктора Ферстера про розграбування культурних цінностей на окупованій радянській території, «головне завдання батальйону полягало в тому, щоб негайно після падіння великих міст захоплювати культурні та історичні цінності, бібліотеки наукових установ, відбирати цінні видання книг, фільми, а потім відправляти усе в Німеччину» [11, с.463]. Перш за все зондеркоманди Кюнсберга цікавила виключно та література, що мала стратегічне й тактичне значення для рейху у період війни. Ними були переглянуті також фонди бібліотек державних установ, наукових інститутів, церков, соборів, музеїв.
Внаслідок паралельної діяльності різних нацистських установ, що займались вилученням українських історико-культурних цінностей на сьогоднішній день залишається величезною проблемою встановлення обсягів вивезених цінностей і місця їх подальшого перебування, адже облік вивозимого майна майже не здійснювався у цей період.
Попередній облік бібліотечних, архівних та музейних фондів та експертиза їх цінності почали проводитись лише після запровадження сталого управління окупованими територіями. Саме тоді було визначено культурну, наукову та історичну цінність архівних матеріалів, музейних експонатів та книжкових фондів, на цей час припадає і призупинення стихійних пограбувань. Ці зміни у ставленні до історико- культурних цінностей були пов'язані з установленням управління окупованими територіями Рейхскомісаріатом та розгортанням діяльності Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга. Відносини між цими двома відомствами були узгодженими, проте діяльність їх була часто конкуруючою.
Вивіз історико-культурних цінностей за межі України був пов'язаний з низкою причин. Перш за все вся ця масштабна кампанія з відбору та вивезення архівних та бібліотечних фондів різного наукового та історичного профілю, змісту та цінності була викликана необхідністю розв'язання ідеологічних завдань нацистських владних структур (передусім, вивчення теорії та практики більшовизму та масонства). Ця кампанія була організована у досить короткий термін та за своїми масштабами не мала і досі не має аналогів в світовій історії. Вивезення ж музейних колекцій та окремих експонатів скоріше можна пов'язати з простою жагою наживи, яка притаманна людям та з бажанням стати власником окремих витворів мистецтва світового значення. Таким чином, вилучення історико-культурних цінностей відбувалося як в інтересах «третього рейху», так і в особистих цілях окремих виконавців. Велика кількість музейних експонатів потрапила до рук нацистських чиновників. Наприклад, губернатор «дистрикту Галичина» Ляш викрадені та утаєні від «рейху» цінності відправляв своїй дружині до Німеччини.
Переважну кількість музейних цінностей - картин, килимів, меблів - вивозили без будь-яких формальностей, просто викрадали. Дивлячись на своїх «шефів», привласнювали цінності і рядові. Втім, якщо міністри, губернатори, генерали прибирали до своїх рук за допомогою фіктивних «розписок» найцінніші колекції, то втягнуті у піратський розподіл «трофеїв» виконавці задовольнялися музейними чи бібліотечними «дрібничками», яким часто не було ціни.
Увінчував цю гігантську піраміду грабіжників особисто Адольф Гітлер. Він, замолоду художник, планував спорудити у рідному місті Лінці помпезну галерею «Музей фюрера». За його завданням директор Дрезденської картинної галереї Г. Поссе відбирав для цього музею найкращі картини з числа пограбованих у чужих музеях, у тому числі й України. Тому грабіжницьку акцію нацистів у літературі інколи умовно називають «акцією Лінц» [1, с.18; 2, с.16].
Однак, найбільш відомою організацією, що займалась обліком та відбором історико-культурних цінностей в Україні був Оперативний штаб Розенберга. Механізм привласнення культурної спадщини українського народу Оперативним штабом виглядав наступним чином - після вступу німецьких військ у той чи інший культурний центр, захоплювалися та консервувалися усі музеї, бібліотеки, картинні галереї тощо. На чолі кожного культурного закладу призначався уповноважений, який відповідав за збереження фондів, що ставали власністю «третього рейха».
Цей механізм захоплення та подальшого привласнення історико-культуних цінностей не був винятковим для території України. Спочатку він був апробований під окупації нацистами країн Західної Європи. Головною метою створення штабу Розенберга було «запобігання знищенню цінних культурних та історичних матеріалів, які можуть бути використані задля поширення світогляду нацистів» [12, арк.3]. Також, «Фюрер в своем распоряжении от 1.03.1942 г. отдал однозначный приказ штабу особого назначения собирать все материалы, которые могут быть использованы для планомерного духовного уничтожения наших идеологических противников, прежде всего евреев, масонов и большевизма» [13, арк.69].
Завдання штабу зумовлювалися численними наказами Верховного командування вермахту та керівниками рейху. Серед головних завдань у галузі бібліотечної та архівної справ було збирання матеріалів щодо «ідейних противників націонал-соціалізму, тобто з питань більшовизму, масонства та іудаїзму», відбір літератури для Східної бібліотеки; знищення матеріалів про ідейних противників націонал- соціалізму, що не були відібрані й могли слугувати ідейним противникам; обробка матеріалів ідеологічного змісту з метою створення
