З початком окупації території України при «айнзатцштабі Розенберга» був створений спеціальний відділ - «Головна робоча група України», очолюваний спочатку гауптслейтером Зайботом, а потім штабайнзатцфюрером Антоном. Після просування німецьких військ далі по території України і в результаті захоплення міст, які були багаті на культурні цінності та знаходились на достатньо великій відстані від Києва, було вирішено створити ще кілька робочих груп. Зокрема, в період від 16 листопада 1941 року до 17 квітні 1942 року були створені робочі групи «Західна Україна» й «Південна Україна» з центрами відповідно у Києві та Херсоні, згодом ще дві робочі групи: Східної України та Криму з центрами, відповідно, у Дніпропетровську та Сімферополі, і вже в березі 1942 року було створено ще робочу групу Харкова. За станом на 30 квітня 1942 року найчисленнішою була робоча група Західної України - 27 чоловік, робоча група Східної України налічувала 9 чоловік, Південної України - 11 чоловік, Криму - 6 чоловік. Всього «Головна робоча група України» мала на цей час 53 співробітника [5, с.121].

Як вже зазначалось, діяльність Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга була підпорядкована в тому числі й інтересам Вищої школи. Ця установа була створена в якості партійного університету. До її завдань відносились: здійснення досліджень в галузі генетики, з расового питання, походження арійської нації та її історії, з питань релігії, історії, філософії тощо [7, с.46].

У 1939 р. було також ухвалено рішення про створення Центральної бібліотеки Вищої школи та низки науково-дослідницькх інститутів. Першим інститутом, що був відкритий 26 березня 1941 р. став Інститут вивчення єврейського питання у Франкфурті-на-Майні, куди надійшло за період окупації лише з Києва понад 100 тис. прим. видань. До системи Вищої школи належали також Інститут німецької етнографії, Інститут релігієзнавства та Інститут біології і расової теорії, куди також направлялися бібліотечні фонди з України.

Поповнення фондів Центральної бібліотеки Вищої школи за рахунок книжкових фондів українських бібліотек супроводжувалося їх систематизацією відповідно до завдань Вищої школи та її спеціальних інститутів. Окрім явного акценту на німецьке питання в усіх галузях знань нацистські відомства були також зацікавлені в літературі, що містила економічні та історичні відомості про Україну, її населення, географічні умови, природні ресурси тощо. Якщо говорити про змістовний характер літератури, що цікавила нацистських окупантів, то тут не було ніяких особливостей - вивозилася література різноманітного змісту: наукова, мистецька, політична, економічна, довідкова, картографічна, релігійна, історична, а також усі колекції та зібрання.

При Оперативному штабі Розенберга була створена ще одна бібліотека - Східна бібліотека. Вона мала стати бібліотечним центром з історії та культури народів, які населяли так званий «східний простір» - росіян, українців, білорусів, прибалтійських народів, а також центром дослідження теорії та практики більшовизму. Крім того, Східна бібліотека Розенберга мала стати збірним пунктом усіх книжкових фондів, що були взяті на облік Оперативним штабом та зондерштабами.

Формування фондів Східної бібліотеки було розпочато взимку 1941-1942 рр. у Ризі, а у травні 1942 р. основні її фонди вже частково були перевезені до Берліна. Фонди Східної бібліотеки поповнювались головним чином за рахунок бібліотек міст Харкова та Києва. В загальній же кількості для Східної бібліотеки у Берліні з окупованих територій СРСР було вивезено понад півмільйона книг [2, с.16-17].

По мірі окупації території України та ознайомлення з її бібліотечними фондами було вирішено створити філію, яка б дублювала за основними фондами Східну бібліотеку у Берліні, та знаходилась би в Києві. Кращі за станом книжки та ті, які були наявні лише в одному примірнику відправлялись до Берліну, а дублікати залишались в Києві.

Не всі книги вилучались з бібліотек та вивозились, деякі залишались на місцях з метою вивчення та комплектації публічних бібліотек, що створювались на місцях.

Всі фонди бібліотек, що були взяті під контроль Оперативного штабу Розенберга підлягали обліку та перегляду, частина їх мала бути знищена у відповідності до спеціально складених списків. Про це свідчать перш за все «Основні правила для ревізії бібліотек» від 28 червня 1942 року, що були розіслані по бібліотекам окупованих територій. Згідно цих правил ревізія бібліотек мала на меті встановлення наявності книг, книжкових втрат, виділення небажаної літератури та вилучення літератури, що не має значення.

Вся ця різноманітна робота проводилась досить систематично, однак основним виконавцям не вдалося налагодити централізований контроль. Про це красномовно свідчить «Звіт про стан архівів, бібліотек та музеїв у Харкові», надісланий 26 березня 1943р. місцевою пошуковою групою доктору Георгу Вінтеру, керівникові німецького Крайового управління архівами, бібліотеками та музеями. На його запит - «які культурні цінності вивезені німецькими службами з України до Німеччини з 1941 року» - повідомлялося, що для того, щоб дати відповідь, треба зробити «циркулярне опитування всіх генералів, обласних та міських комісарів», однак навряд чи будуть вірогідними їхні відомості: «квитанцій немає, СД, СС, колони Кюнсберга діяли за зачиненими дверима...» [14, с.7].

Таким чином, в результаті діяльності Оперативного штабу Розенбергу та інших нацистських організацій на окупованій території України починаючи з 1941 року було обстежено фонди бібліотек, музеїв, архівосховищ із метою виявлення найцінніших з точки зору рейху документів,