Миколаївські партійні органи, клубну справу Будинку єврейської культури з її різноплановим арсеналом методів та форм, особливо кіно-масової пропаганди, все активніше використовували як засіб для формування „вірної" суспільної думки.

Започатковані кіно-перегляди, кіно-лекції та кіно-бесіди перетворились у заходи виховання широкого загалу населення з метою пропаганди норм партійної моралі. За планами кінопрокату 1930 р. передбачалось показати фільми „Симфонія великого міста". „Луіза Міллер", „Каан Кереді", „Зелім Хан", однак, для перегляду були представлені більш ідеологічно зрілі кінокартини: „Накануне", „Шквал", „Комунаровці", тощо [6, арк.23,38]. Видовищні, образні, емоційні, вони виконували роль ідеологічного вихователя та вагомого важеля у впровадженні в практику ідей комунізму.

Заохочувався Будинок культури і до системи партійної освіти, про що свідчить організація діяльності школи політичної пропаганди на базі закладу. Проведені політшколою 3 грудня 1930 р. загальні збори єврейських робітників та службовців м. Миколаєва на тему "Про загальноукраїнський з'їзд національних меншин та перевибори в міську раду , продемонстрували зростаючу заполітизованість суспільства та свідоме поєднання методик культурно-творчої та партійної роботи у напрямку комуністичного виховання.

У вступній доповіді, лектор Левін (ініціали відсутні), закликав 200 учасників зібрання до комуністично- політичної відданості наступними словами: "...мы должны быть бдительны, ведь шептуны у нас еще имеются, но главное мы должны знать и помнить, что первое - это классовая борьба, и здесь, товарищи, не надо забывать, что нет братьев, сестер и родственников, а помнить: кто не с нами, тот против нас" [4, арк.48].

Як бачимо, застосований емоційно-психологічний прийом направлений не на моралізацію ситуації в суспільстві. Мається на увазі, на викристалізацію толерантності, духовної чистоти та естетичної удосконаленості, творчих навичок та вмінь а на формування суто ідеологічної деформованої громадської думки. Відбувається збудження психологічного стану суспільства, насаджається атмосфера взаємної недовіри та підозри, попираються загальнолюдські моральні цінності, які за давно сформульовані Біблейськими заповідями, але й до нині наслідуються всім християнським світом.

Пронизані активною боротьбою з „хвильовізмом", „шумськізмом", „волобуєвщиною", „скрипниківщиною", „етнонаціоналізмом" - 30-ті роки науковці пізніше назвуть „розстріляним відродженням", яке забрало найяскравіші постаті національного розвитку.

Історик О.Бойко визначив три хвилі масових репресій, що прокотились Україною не оминувши й Миколаївщину: перша (1929-1931) - розкуркулення, депортації; друга (1932-1934) - штучне посилення конфіскацією продовольства смертоносного голоду, „пост шевський" терор, репресивний спалах після смерті М.Кірова; третя (1936-1938) - час „Великого терору" [7, с.359,364].

Доба „розстріляного відродження" не могла не відбитися на роботі Будинку єврейської культури. У матеріалах звіту роботи за 1931 р. переконливо видно, що клубна робота все наполегливіше вплітається в соціально-політичну атмосферу суспільства, переймається питаннями комуністичного будівництва [8, арк.20].

Здебільше проводяться антирелігійні, політичні, міжнародні, партійні - лекції; бесіди - про ударництво, промфінплан, соцзмагання, державну позичку, більшовицьку сівбу; політичні доповіді - про перевибори у міську раду, Червону Армію, Осовіахім, геть неписьменність; читання -жовтневі, з'їздівські, на потребу дня; тематичні вечори - для безбожників, кооперативних працівників, піонерів та учнів ФЗУ; щотижневі колективні читання комуністичної преси; політінформації на виробничих підприємствах. Навіть тираж газети „Эмес", яка випускалась Будинком єврейської культури, зріс від 170 до 1.100 екз. тільки з метою покращення масової політичної освіти серед населення [8, арк.21].

У 1932 р. обсяги масово-політичної роботи було ще суттєвіше збільшенню й спрямовано не тільки на дорослу аудиторію, а й на підліткову та юнацьку. У штатному розкладі закладу з'явились гуртки піонерської, політичної роботи, масової пропаганди, фізкультури та воєнізації, медичний, хоровий, літературно- рабкоровський, театральний, струнного оркестру та „Синя блуза". Було проведено до 60-ти вечорів та літературно-художніх композицій, суспільно-трудових обрядів й ритуалів, концертів, лекцій, професійних свят, театральних видовищ на теми партійної політики - майські, виробничі, жовтневі; трудової - про хлібоздачу, посівну, комуністичну дисципліну; Озетовські, МОПровські, Осовіахимовські. Проходили проблемні диспути, агітаційні усні журнали, суди над прогульниками та порушниками виробничої дисципліни, пияцтвом [9, арк.5].

Загальна сума витрат на культурно-освітню роботу у 1932 році склала 56564 крб. Більша частина з них була зароблена самим закладом від прокату театральних костюмів, спортивного інвентарю, проведення платних вистав лекцій, концертів, танцювальних вечорів, кіно показів.

Значною увагою населення користувалась драматична студія закладу, у названому році вона здійснила 80 платних вистав як в місті, так і за його межами. Репертуар складала загальновизнана російська та вибіркова єврейська драматургія, де особливу популярність мала п'єса „Гирш Леккерт".

Несприятливими для діяльності закладу видались 1934 та 1935 роки. Фінансування істотно скоротилось, спецрахунок був настільки слабо наповнений, що не надавав можливість виконати всієї запланованої роботи. Приміщення клубу потребувало капітального ремонту, не вистачало культінвентаря та костюмів.

Першим кроком для покращення ситуації, і як показує практика не завжди вірним, була зміна керівництва: завклубом було призначено Хейфец И.Л., головою правління - Житнікова (ініціали відсутні).

Нове керівництво, щоб вийти зі скрутної матеріальної ситуації, запропонувало в обов'язковому порядку запровадити відрахування певного відсотка коштів з прибутку виробничих підприємств де працювало єврейське населення, на рахунок Будинку культури. Письмові звернення були