УДК 94:[325.54:327.5](477)

В. С. Котигоренко

ЕТНІЧНИЙ АСПЕКТ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ФАКТОРИ КОНФЛІКТОГЕННОСТІ

У статті розглядаються деструктивні аспекти феномену етнічності в політиці. Демонструються їх загрози для соціальної стабільності українського суспільства та прогнозуються два основні сценарії подальшого розвитку етнічних відносин. Автор приходить до висновку, що мінімізація деструктивного характеру етнічних відносин потребує відповідальної політичної поведінки правлячого класу сучасної України.

Ключові слова: етнополітичні відносини, соціальна стабільність, конфліктогенність, деструктивний характер.

Етнічна складова в структурі політичних відносин в Україні справляє помітний вплив на зміст і якість відносин в усіх сферах людської життєдіяльності. Серед виявів і наслідків такого впливу - збагачення культурного та економічного простору держави здобутками всіх поколінь поліетнічного загалу, що здавна мешкає на українських теренах. Водночас феномен етнічності в політиці виявляється й деструктивними для соціальної стабільності аспектами. Цей деструктив формують потенційно конфліктогенні етнополітичні фактори. Ними є, зокрема, такі:

Політизація етнічності.

Цей феномен засвідчує перехід частини суверенітету влади до народу, зокрема до його етнічних сегментів. Він полягає в намаганнях здобути або розширити доступ носіїв етнічної ідентичності до владних можливостей, до участі у прийнятті політичних рішень. Відповідний процес може бути легітимним і толерантним або відбуватися через протистояння, конфлікти та інший деструктив. Найпомітнішими виявами політизації етнічності в Україні стали: утворення і діяльність у Криму російських організацій, які декларують наміри виходу автономії зі складу Української держави та її приєднання до Російської Федерації; вимоги кримських татар трансформувати АРК у кримськотатарську автономію; формування так званого політичного русинства в його осучасненій версії (автори і прихильники цієї версії намагаються ідеологічно відокремити корінне населення краю з його регіональною русинською самосвідомістю від решти етноукраїнського загалу, а відтак домогтися адміністративно-політичного або й державно-політичного самовизначення русинів як окремого народу, нації. Русинська ідентичність розглядається «політичними русинами» як легітимація їхнього виключного права на управління регіоном, розпорядження його природними та іншими соціально-економічними ресурсами і людським потенціалом. Помітна частина «політичних русинів» орієнтована на Росією і знаходить там підтримку); ініціатива угорців Закарпаття щодо утворення на території області угорського автономного національно-територіального округу (без будь-яких проектних пропозицій щодо правових параметрів такої автономії).

Сучасні особливості соціально-психологічного, емоційного стану представників національних (етнічних) груп населення.

Разом з відходом у небуття радянсько-комуністичної' системи етнополітичної стратифікації населення українці з «формально титульної нації» УРСР, а де-факто - національної меншини Радянського Союзу, стали «реально титульною» етнічною більшістю Української держави. Рівночасно етнічні росіяни України, що за радянських часів, по суті, представляли в республіці домінуючу на теренах союзної держави російську націю, стали етнічною меншістю. Ці зміни впливали на індивідуальне і колективне самоусвідомлення всередині української та російської етнічних спільнот, викликаючи духовне піднесення у представників першої і стан певної розгубленості або активного неприйняття нової ситуації - другої. Політично це виявилося в оформленні радикальних партій, квазіпартій і громадських організацій. Одні них керувалися і керуються ідеєю переваги української «етнічної нації» в новопосталій державі, інші - прагнуть зберегти й посилити традиційне для імперсько-російської і радянської доби російське домінування, якщо не в усій Україні, то хоча б на окремих її територіях.

Усередині етноросійської більшості населення АРК наростає негативне ставлення до процесу повернення раніше депортованих, їхньої суспільної поведінки та діяльності утворених ними організацій. Тим часом серед кримських татар актуалізувалася ідентичність автохтонного народу Криму з одночасною віктимізацією свідомості. Обидві ці соціально-психологічні особливості справляють помітний вплив на політичну поведінку репатріантів, включаючи характер стосунків з державними структурами і громадянами інших національностей.

Результати проведеного у 1992-2006 рр. дослідниками Інституту соціології НАН України моніторингу засвідчують критично високі показники дистанційованості одне щодо одного представників населення України різних національностей [1].

Регіональні відмінності в етнополітичній самоідентифікації громадян.

Не останньою чергою внаслідок особливостей перебігу виборчих кампаній 2004-2007 рр. у політичному дискурсі й масовій свідомості актуалізувалася тема «двох Україн» - з різною мовою, культурою, релігією, політичними цінностями і геополітичними орієнтаціями. Сталося помітне регіональне розділення електоральних симпатій. Попри це, після «помаранчевої революції» 2004 р. в усіх регіонах серед населення різних національностей відбувся помітний ріст національно-державного самоусвідомлення. У 2005 р. соціологи зафіксували стрімке - від 44,2 до 54,6 %, порівняно з попереднім роком, - збільшення частки тих, хто на запитання «Ким Ви себе перш за все вважаєте?» відповіли: «Громадянином України». У 2006 р. аналогічну відповідь дали 51,6 % опитаних. Пріоритетною ознакою державно-національної «українськості» респонденти різних національностей визначили відчуття відповідальності за свою країну [1, c. 93, 102, 485].

На тлі цієї поки що не надто усталеної тенденції розвитку ідентичності громадян України в напрямі національно-державної консолідації не втрачають актуальності загрози дезінтеграції суспільного загалу через сегментованість і слабку вкоріненість його ціннісних основ. Національне опитування (омнібус) 2006 р. виявило, що лише 24 % респондентів вважають, що людей об'єднує спільна історія, територія, 21 % - мова спілкування , 19 % - релігія, 13 % - національна належність, 12 % - політичні погляди, 12 % - патріотичні почуття громадянина України, 10 % - національна ідея побудови Української держави. Відроджуються стереотипи ідентифікації населення за регіональними ознаками - «східняки», «западенці»; засоби масової інформації тиражують «ярлики» на кшталт «дони», «донецькі», «закарпатські»; наростає відчуженість населення різних регіонів [2].

Політизація етноконфесійних відносин.

Найнаочніше вона виявилася у 2004 р. - у