В Криму, на жаль, такий паритет відсутній. Російська мова на території автономії продовжує залишатися основним засобом спілкування в усіх сферах суспільного життя місцевого населення. Виховний процес у дитячих дошкільних установах і освіта в навчальних закладах здійснюються переважно російською. Наклади газет українською, кримськотатарською та іншими мовами не перевищують 5% від їх загальної кількості. Державна телерадіокомпанія «Крим» і комерційні телерадіокомпанії основний обсяг передач ведуть російською мовою. У Криму з чотирьох державних театрів два (Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького і Республіканський ляльковий театр) здійснюють роботу виключно російською, а Кримський український музичний і Кримськотатарський музично-драматичний театри - частково. З понад 400 бібліотек тільки в 6 переважає література українською й кримськотатарською мовами.

Водночас російські громадські організації Криму досить болісно сприймають тенденції до скорочення російського культурного й мовного простору, вбачаючи в цьому елементи дискримінації, недотримання норм міжнародного права. При цьому збереження радянського рівня русифікації освіти обґрунтовується особливою цінністю російської культури як зразка досконалості та патріотизму. Натомість, українські й кримськотатарські організації активно вимагають підвищення ролі державної мови в автономії, визначення статусу кримськотатарської мови, відкриття нових шкіл із українською та кримськотатарською мовами навчання. Аналогічно щодо розвитку власної культури та освіти рідною мовою діють й інших етнічні громади Кримського півострову.

Так, у серпні 2007 року до різних гілок і структур центральної влади звернулися із заявою керівники семи громадських організацій із Сімферополя, Бахчисарая, Євпаторії, які стверджували, що в Криму не забезпечуються права українців, кримських татар, росіян, представників інших національностей, які бажають навчати своїх дітей державною українською мовою: «Констатуємо факт, що Кримська програма розвитку освіти державною мовою на 2003-2007 роки не виконана. Натомість, щоб вирішувати питання державної освіти, місцеві органи влади декларують суспільству, що в Криму немає бажаючих навчатися державною мовою». Автори заяви підкреслюють, що 7 шкіл з українською мовою навчання (з 641 школи) такими є здебільшого на папері. Наприклад, Долиненська загальноосвітня школа Бахчисарайського району вважається школою з українською мовою навчання, насправді ж там лише 4 такі класи, але в них більшість предметів викладають російською.

У м. Севастополі, де українці становлять майже четверту частину населення, навчання українською мовою ведеться лише в 1 із 67 загальноосвітніх закладів. Із 70 дитячих садків, за даними міськдержадміністрації, лише 9 «здійснюють свою діяльність з пріоритетним вихованням і навчанням дітей українською мовою». Незважаючи на наведені цифри, керівництво Севастопольської міської державної адміністрації стверджує, що «мережа шкіл і дошкільних закладів з українською мовою навчання на цей час оптимальна, відповідає національному складу і задовольняє попит україномовного населення міста» [10, с.107-108].

В жодному з десятків кримських вузів викладання також не ведеться українською мовою. І якщо навіть випускники українських шкіл і бажають продовжити освіту українською мовою, їм доведеться або миритися з тим, що вони отримають вищу освіту недержавною мовою, а тому не будуть конкурентоздатними на ринку праці, або ж вимушені навчатися за межами Криму. Тобто, сьогодні громадяни України в Криму позбавлені свого конституційного права отримати освіту українською мовою.

Не менш складною в АРК, є ситуація із задоволенням мовно-освітніх потреб кримських татар. У 2006/2007 навчальному році тут діяло 14 шкіл з кримськотатарською мовою навчання - 3345 учнів, 35 - з двома (російською і кримськотатарською) - 16 156 учнів, як предмет кримськотатарську мову вивчало 21 562 учнів [11, с.58-59].

Щорічний набір студентів до Таврійського національного університету ім. В. Вернадського, Сімферопольського державного університету (СДУ) та Кримського державного індустріально-педагогічного інституту (КДІПІ) за спеціальністю «кримськотатарська мова і література» становить по 50 осіб на денне і заочне відділення. Проте й тут, через нестачу спеціалістів, які вільно володіють кримськотатарською мовою, викладання ряду дисциплін ведеться російською мовою.

Гостро стоїть питання про підготовку молодих вчених через аспірантуру. У СДУ щороку виділяється одне місце, іноді два. У КДІПІ аспірантури немає і відсутні фінансові можливості для оплати навчання своїх викладачів в аспірантурі СДУ. Цього вочевидь не досить не тільки для забезпечення вищих учбових закладів професорсько-викладацьким складом, від чого залежить рівень та якість національної освіти в середній школі, а й розвитку самої кримськотатарської культури.

Щоб покращити ситуацію, для молоді, яка бажає займатися науковою роботою, слід створити сприятливі умови: виділити місця до аспірантури, виплачувати стипендію, достатню для проживання, і, більше того, таку, яка б стимулювала наукові прагнення молодих людей. Спеціальну аспірантуру з кримськотатарської мови і літератури можна було б відкрити при Науково-дослідному інституті кримськотатарської мови і літератури. Такий інститут існував в Криму до війни. В даний час на території автономії діє філія Інституту сходознавства НАН України, проте кримськотатарська тематика в планах його роботи взагалі відсутня, а в штаті співробітників немає жодного кримського татарина.

Представники інших менш чисельних національностей півострова: болгари, вірмени, греки, німці та інші мають можливість вивчати рідну мову та культуру свого народу лише у недільних школах. В Криму функціонує 5 вірменських недільних шкіл, 4 - болгарські, 2 - єврейські, 2 німецькі, по одній угорській, чеській, білоруській, литовській, естонській та караїмській.

Отже, викладений матеріал дає підстави для висновку, що проблеми забезпечення конституційних прав громадян України на отримання освіти рідною мовою, вільного національно-культурного