УДК 94:284(477.7)"1943/1964"

Н. Ю. Краснянська

ПРОТЕСТАНТСЬКІ КОНФЕСІЇ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ТА ДИНАМІКА РОЗВИТКУ (1943-1964 РР.)

У статті проаналізовано специфіку організаційних форм, динаміку розвитку та кількісний склад протестантських конфесій на території Південної України у 40-60-х рр. ХХ ст. Розкрито залежність розвитку

конфесій від державної антирелігійної політики.

Ключові слова: протестантизм, конфесія, громада, баптизм, ідеологія, віровчення, трансформація,

структура.

Україна - багатоконфесійна держава. На її теренах діє майже 22 тис. офіційно зареєстрованих релігійних громад, які репрезентують понад 80 конфесій. Дедалі впливовішими серед них стають протестантські спільноти. Відбувається зміцнення їхнього суспільного статусу, що є наслідком впливу на церковні організації постійнодіючих суспільних факторів.

Значних і далекосяжних змін українська конфесійна палітра зазнала з середини 40-х - до початку 60-х рр. ХХ ст. Цей період став визначальним для організаційного зміцнення протестантського руху. З огляду на зазначену обставину, проаналізуємо зміни, які відбулися в організаційній площині, динаміці розвитку й кількісних показниках конфесій, поширених у південному регіоні України, що був колискою вітчизняного протестантизму.

Для досягнення поставленої мети, звернемо увагу на специфіку релігійної ідеології окремих протестантських конфесій представлених на Півдні, визначимо кількісні показники релігійних громад, що діяли у різних соціальних середовищах, простежимо змінність цих показників у зв'язку з діями органів державної влади. При цьому зосередимо увагу на функціонуванні найбільш чисельних спільнот - баптистів, п'ятидесятників та адвентистів сьомого дня.

Питання організаційних форм, динаміки розвитку та кількісного складу протестантських конфесій у 40-60-х рр. ХХ ст. в історіографії тривалий час не вивчались. Радянські вчені досліджували історію протестантизму лише з метою його політичної дискредитації та на підтвердження політизованої тези про утвердження масового атеїзму під керівництвом комуністичної партії. їх мало цікавили й регіональні аспекти розвитку релігійних організацій. Тому у атеїстичних роботах лише фрагментарно знайшли відображення окремі показники розвитку релігійних спільнот в Україні та її Південному регіоні зокрема. У зазначеному контексті згадаємо відомі праці В.І. Гараджі [1], А.А. Чанишева [2], Л.В. Митрохіна [3], Ю.А. Розенбаума [4], Е.Ю. Зубкової [5] та інших радянських дослідників.

Суттєво змінилася історична парадигма за часів державної незалежності України. У роботах А.М. Колодного [6], В.І. Любащенко [7], порушено багато теоретичних питань конфесійного розвитку релігійних спільнот у радянському суспільстві, й зокрема у 40-60-х рр. ХХ ст., міститься багато фактографічного матеріалу щодо протестантських рухів на території України. Розглядаються організаційні аспекти створення Союзу євангельських християн-баптистів, гострі питання державно-церковних взаємовідносин, поділу конфесій на легальні та нелегальні, наслідків такого розмежування. У діаспорі активні дослідження окремих сюжетів вказаної проблематики проводили В. Домашовець, Л. Жабко-Потапович, В. Заватський. Зазначений стан історіографії питання спонукає до його вивчення переважно на основі джерельного матеріалу, ще не введеного до наукового обігу.

Джерельною базою статті є матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державного архіву Запорізької області, зокрема, матеріали фондів Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР (ЦДАВО України), ЦК Компартії України (ЦДАГО України), Запорізького обкому компартії України (ДАЗО) за вказаний історичний період. Матеріали цих фондів з достатньою повнотою дозволяють судити про спільні та відмінні риси в ідеології протестантських спільнот, кількісний склад та мережу протестантських громад у Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Одеській та Ізмаїльській областях, подають загальну характеристику конфесійного життя Південної України у 40-60-х роках ХХ ст.

Переходячи безпосередньо до історичного аналізу, звернемо увагу на суспільні фактори, що позначилися на розвитку вітчизняного протестантизму у повоєнний період, і зокрема - баптизму. Передусім мова йде про 40-і рр. ХХ ст.

У роки Великої Вітчизняної війни та в перший повоєнний час відбулося пожвавлення баптистсько- євангельського руху, його чисельне зростання. Багато віруючих брали участь у бойових діях, багатьох із них відзначили державними нагородами. Соціальний досвід, який принесли із собою в релігійні громади учасники війни, сприяв витісненню найбільш архаїчних елементів групової свідомості віруючих, руйнуванню групових настроїв, допомагаючи розвитку позитивної соціальної орієнтації. З іншого боку, поповнення протестантських громад воєнних і повоєнних років становили переважно люди, котрі пережили глибокі потрясіння війни, втрату рідних і близьких. У новому складі громад була велика частка осіб з украй бідними соціальними зв'язками: вдів, інвалідів, тих, хто шукав у релігії розради, втіхи, а серед одновірців - співчуття, елементарного милосердя.

Суттєвим фактором, що мав значний вплив на соціально-демографічні й духовні характеристики баптизму у повоєнний період, стало возз'єднання всіх українських земель. У західному регіоні України склалися багаті традиції протестантського руху, діяли численні громади, сформувався досвідчений проповідницько- місіонерський корпус. Усе це, зрештою, справило свій вплив і на стан баптизму в інших регіонах республіки [6, с. 345-367].

Нині існує дві точки зору щодо проблеми об'єднання протестантських громад у Союз ЄХБ. Деякі дослідники вважать цей процес повністю ініційованим владою та антирелігійним за своєю суттю. Багато громад примусово були включені до Союзу, їх пресвітери потрапили у місця позбавлення волі. Проти злиття різних протестантських громад виступили "старі" служителі культу.

Деякі віруючі з радістю сприйняли новину про створення Союзу. Нарешті збулася мрія прихильників єднання баптистів та євангельських християн. У 1944 р. їхні союзи об'єдналися. В 1945 р. відновлено назву євангельські християни-баптисти (ЄХБ), прийняту ще в 1905 р.; створено Союз євангельських хрис- тиян-баптистів.